Читати книгу - "Ми - Bellingcat. Онлайн-розслідування міжнародних злочинів, Еліот Хіггінс"

Таємні операції відбувалися по всій Європі: від замахів на вбивства до підривної діяльності в державах, які не підтримували курсу Москви. То тут, то там з’являлися ті самі агенти. Офіцери ГРУ фігурували у розслідуваннях Bellingcat стосовно анексії Криму (2014), дестабілізації в Молдові (2014), замаху на життя болгарського підприємця-зброяра (2015), невдалої спроби перевороту в Чорногорії (2016), спроб зламати систему Всесвітнього антидопінгового агентства у Швейцарії (2016–2017), дестабілізації в Іспанії під час референдуму про незалежність Каталонії (2017) і отруєння Скрипалів (2018). Замах у Солсбері скидався на частину чогось значно більшого.

Щоб розібратися, ми повернулися до трьох підтверджених осіб, причетних до замаху на Скрипаля: Анатолія Чєпіґи, він же «Руслан Боширов», Алєксандра Мішкіна, він же «Алєксандр Пєтров», і Дєніса Сєрґєєва, він же «Сєрґєй Фєдотов». Ми шукали ці імена в злитих базах переміщень, щоб відстежити, куди і з ким вони подорожували. Помалу склався перелік імен, кожне з яких ми знову перевіряли в базах, шукаючи явні ознаки замаскованих агентів ГРУ — як-от номери паспортів, близькі до вже відомих.

Паралельно ми вивчали телефонні метадані «третьої особи», причетної до справи Скрипалів, щоб дізнатися номери його контактів. Кожне отримане ім’я ми зворотно шукали в телефонних довідниках, з’ясовували нові й нові імена, які знову перевіряли в злитих базах адрес, реєстрацій автомобілів та інших документів. Раз у раз нам траплявся номер, що належав такому собі Андрєю Авєр’янову. У соцмережах профілів із таким іменем не було. Тож ми вирішили добути його телефонні метадані. Однак люди з доступом до баз даних російських операторів могли остерігатися подальшої співпраці з Bellingcat, враховуючи наші статті про агентів Кремля, яких режим залучав для знищення опонентів. На той момент наші викриття занепокоїли багатьох людей, і Хрісто створив невеличку мережу контактів у різних російських мобільних операторах, готових поділитися даними. Ми отримали дані для ще кількох підозрюваних офіцерів ГРУ і шляхом кореляційного аналізу виявили, з котрими номерами зв’язувалися всі або майже всі решта.

Зіставивши результати зі злитими даними про пересування і телефонними метаданими, ми уклали перелік офіцерів, який припинив поповнюватися десь після тридцяти імен. Двадцятеро з цих людей працювали на міжнародному рівні — кожен із бойовим досвідом і спеціальними навичками, від радіотехнічної розвідки (перехоплення та розшифрування комунікацій) до медицини. Авєр’янов вирізнявся кількістю контактів із ледь не всім списком. Він був якось пов’язаний з усіма решта. Сам він подорожував під прикриттям лише пару разів: у Відень, у Лісабон і — який збіг: через кілька тижнів після збиття МН17 — в Амстердам. Порівняно з іншими членами групи виглядало, що він воліє залишатися в Москві.

Поки ми намагалися з’ясувати конкретну роль Авєр’янова, 8 жовтня 2019 року його ім’я оприлюднив New York Times: неназвані джерела в розвідці повідомляли, що Авєр’янов керує Військовою частиною 29155. У статті її описували як таємну групу, що стоїть за замахами і диверсійною діяльністю, які детально вивчав Bellingcat 330. Ми перевірили факти зі статті через відкриті джерела й злиті бази даних і виявили кілька неточностей. Державні реєстри підтвердили, що в/ч 29155 справді очолював генерал-майор Андрєй Владіміровіч Авєр’янов, якому на момент отруєння Скрипалів було близько п’ятдесяти років. Однак у складі частини — орієнтовно триста офіцерів, і, згідно з російськими військовими форумами, вона слугує навчальним підрозділом для спецпризначенців ГРУ 331. Іншими словами, в/ч 29155 була не вбивчо-диверсійною групою, а більшим підрозділом, до якого належала елітна група з близько тридцяти офіцерів, двадцятеро з яких каталися по Європі, здійснюючи операції під прикриттям. Ще одна незначна неточність у статті New York Times — твердження, буцім Авєр’янов «живе в занепалому радянському будинку за кілька кварталів від штаб-квартири частини та їздить на ВАЗ-21053 1996 року — колимазі російського виробництва». Судячи зі злитих баз даних, він жив зовсім не так скромно. Генерал мав кілька солідних західних авто 332, а його справжня резиденція була розташована в розкішному закритому комплексі в ближньому Підмосков’ї.

У статті New York Times була багатообіцяльна згадка про фото 2017 року, де начебто зображений Чєпіґа на весіллі дочки Авєр’янова. Саме фото не опублікували, обмежившись фрагментом із генералом під час церемонії. Слідча група Bellingcat у складі Аріка, Даніеля Ромейна і Пітера фон Гойса на чолі з Хрісто взялася знайти цей знімок. Почали з пошуку дописів про згадане весілля в соцмережах. Оскільки Авєр’янова в жодній соцмережі не було, ми вирішили перевірити його родичів. За адресою прописки та жіночою версією прізвища знайшли в злитих базах дружину Авєр’янова. У неї теж не було явних профілів у соцмережах. Ширший пошук за прізвищем видав профіль людини, схожої на генерала ГРУ, — його брата, як з’ясувалося. Крок за кроком ми наближалися до цілі, знаходили дядьків і двоюрідних сестер, вимальовуючи родинне дерево, — і нарешті дізнались ім’я дочки, яка нещодавно одружилася.

Вона мала профілі в інстаграмі та ВК. Ми поділилися ними з колегами з «Радіо Свобода», які теж розслідували цю тему. І вони знайшли серед її френдів відеооператора з весільного агентства, яке викладало на своєму сайті якісні фото для реклами послуг. Серед них були знімки пишного весілля, що відбулося влітку 2017 року в Сенежі — селищі неподалік Москви, де розташована навчальна база в/ч 29155. Ми ідентифікували інших гостей на весіллі, які викладали в інстаграмі та ютубі відео, куди потрапили й кадри з Чєпіґою. На сайті агентства був навіть план розсадки гостей. Чєпіґа — який, за версію Кремля, був простим продавцем спортивного харчування, ніяк не пов’язаним із російськими таємними операціями, — сидів за столом генерала Авєр’янова 333 з ГРУ.

Аналізуючи телефонні метадані офіцерів в/ч 29155, ми звернули увагу на один номер, що належав особі на ім’я Сєрґєй Чєпур. Із травня 2017-го по вересень 2019-го Авєр’янов обмінявся з ним щонайменше 65 дзвінками й повідомленнями. Онлайн-пошук показав, що Чєпур — професор хімії, директор Державного науково-дослідного випробувального інституту військової медицини, що на вулиці Лісопарковій, 4 в Санкт-Петербурзі. Наші партнери з Insider відправили на цю тиху околицю журналіста: він побачив похмурий комплекс будівель на узліссі. А коли спробував зробити фото, його зупинили солдати.

Ми занурились у наукові статті, підручники, патентні заявки і державні закупівлі, щоб з’ясувати, чим займався Чєпур і що це