Читати книгу - "Мій недолугий бос, Ксенія Стрілець"

Я думав, що купив її, а виявилось що все навпаки, це я продався, щоб вона поїхала зі мною. І як я міг не злитись? Чоловіче Его ще більш непередбачуване ніж жіноча логіка. 

Але остаточно вона мене добила зараз, коли запропонувала, повернути половину суми, бо вона все одно збиралась замовляти частину з тих меблів. От тільки тепер я розумію, яким все ж таки був козлом.  

Коли ми дістаємось готелю, мені навіть стає сумно, що ми так швидко до нього дійшли. Боюсь, щойно ми переступимо поріг, то втратимо ту ниточку довіри, що тягнеться між нами, а варто їй зачинити за собою двері, ми втратимо цей зв'язок назавжди. 

– Мої речі вже складені, я лише перевірю чи нічого не забув і за хвилину буду готовий. 

– А я швиденько покидаю речі до валізи, прийму  душ і переодягнусь. Дасте мені десять хвилин? – морщиться тримаючи поділ сукні, на яку примудрилась вилити молочний шейк. Щось з морозивом їй сьогодні не щастить.

 – Ви впевнені, що впораєтесь за цей час?

– Ні, – відповідає чесно.

– Двадцять? – додаю часу, але вона так невпевнено посміхається, що скоріш за все і цього буде замало.

– Дякую, сподіваюсь, що вистачить.

Дивно, як швидко ми дійшли компромісу в цьому. Одночасно відчиняємо двері в номери, на мить затримуємось, зустрічаючись поглядами, перш ніж увійти до кімнат. 

Моя валіза стоїть біля дверей, де я її і залишив вранці, але замість того, щоб вийти з нею за поріг, я навпаки розкриваю її.

Скориставшись планом дій Аделіни, я й сам приймаю душ, сподіваючись, що вода заодно змиє і нав'язливі думки про дівчину. Не можу перестати думати про наш танець, про її руки на моєму тілі, про її погляд сповнений вогню, про її сексуальні рухи та часте дихання, що збивало моє власне. 

Дивлюсь на себе в дзеркало і назовні лізуть спогади про ніжну дівочу руку, що повільно блукала тілом. Хоч це вже позаду, та здається, що моєму тілу це настільки сподобалось, що я і зараз відчуваю ніжний дотик маленької долоньки на своєму серці.

Мотаю головою, намагаючись розвіяти дурман і одягаю свіжу сорочку.  До вже зібраної валізи закидаю брудний одяг і вже готовий виходити, але додаю до оговореного часу ще п'ять хвилин і зі спокійним сумлінням стукаю в сусідні двері.  

– Заходьте, – ледве чутно лунає через закриті двері і я заходжу в середину.

– Ви вже готові? – проходжу вглиб кімнати, бо дівчини ніде не видною

– Так, ще трошки. Ви б не могли мені допомогти? – двері до вбиральні відкриті і я спокійно переступаю поріг, щоб побачити Аделіну, яка руками притримує попереду свою сукню. – Застібніть будь ласка, – повертається до мене спиною, вказуючи на блискавку. – Навіть не знаю навіщо я брала з собою цю сукню, адже ніколи не можу застібнути її самотужки, а інших чистих вже не залишилось.

Вона знову повертається обличчям до дзеркала, звільняючи для мене трохи більше місця. Зустрічаю у дзеркалі її погляд, а сам берусь за бігунок і повільно тягну його догори. Я міг би зробити це за секунду, вжик і готово, але я не можу відмовити собі у задоволенні робити це повільно, наче випадково торкаючись її гладенької шкіри. Слідом за моїми дотиками, шкірою дівчини біжать сироти, а груди здіймаються від глибокого дихання, але вона не зупиняє мене, а сам я зупинятися не хочу, а точніше не можу. 

Не стримуюсь і торкаюсь губами її оголеного плеча. Я не зупиняюсь, продовжую свій шлях в напрямку шиї, а вона відхиляє голову в бік надаючи мені мовчазний дозвіл продовжувати далі і вже немає жодного шансу, що я її відпущу. 

Прикушую її маленьке вушко і легкий стогін зривається з ледь відкритих губ. Є щось чарівне в тому, щоб спостерігати у дзеркалі за її реакцією на мої дотики. Те, як розширюються від збудження її зіниці, як прискорюється її дихання, як відкриваються її вуста, випускаючи черговий стогін. Те, як вона закушує нижню губу, остаточно зводить мене з розуму і я розвертаю її до себе, щоб впитись в спокусливі вуста. Грубо, з натиском, проникаючи глибоко, забираючи її дихання. Ніякої ніжності, ніякої прелюдії. Не зараз. Не тоді коли, я на грані. Не тоді, коли я готовий заволодіти нею прямо тут, посеред фаянсових свідків і це точно не найкраще місце.

Розвертаю її спиною до дверей і не розриваючи поцілунку, підштовхую у напрямку ліжка. Її руки, як і мої, всюди, вони зариваються у моє волосся, торкаються щетини, тримаються за плечі. Лише коли на заваді стає ліжко позаду неї, ми зупиняємось і я роблю той самий вжик бігунком, спостерігаючи, як сукня падає додолу, відкриваючи мені повний доступ до привабливих дівочих принад. Зачаровано торкаюсь пружних грудей дівчини, проводячи кінчиками пальців по кожній з них.

– Ідеальна, – шепочу більше для себе ніж для неї, перш ніж штовхнути її на ліжко.