Читати книгу - "Доньки-матері, або як (не) завагітніти від зятя., Нонна Задніпряна"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Кіра переклала. Аргумент, як не дивно, виявився переконливим – мабуть всі вже зголодніли, і згадка про ресторан їх дещо мобілізувала.
Спочатку гості повільно згрупувалися, намагаючись знайти своє місце під сонцем у цій композиції. Люди перекривали один одного, витягували шиї, намагаючись потрапити до кадру. Але Жан-П’єр був наполегливий і направляв кожного в потрібне місце, наче диригував оркестром.
Коли, нарешті, групове фото було зроблено, всі з полегшенням зітхнули – урочисту частину завершено, отже вони стали на крок ближчими до весільного бенкету.
Коли Кіра потім подивилася на результат, вона мало не впала зі стільця від сміху. Замість спільного фото вийшла ніби серія знімків, де гості виглядали як члени якоїсь дивної секти. Вони наче намагалися обійняти один одного, але постійно видивлялися на різні боки, відчуваючи помітні труднощі з посмішками.
Дорогою до ресторану Сергій з награною байдужістю поцікавився у Карини:
– А що, скис той американський мільйонер, якого твоя мати збиралася привезти?
– Що значить “скис”? – образилася Карина, – Мати його залишила, бо він виявився бабій.
– Тобто він її зрадив?
– Не знаю. Я не лізу в її особисте життя. Але я про цього Олександра одразу була невисокої думки.
– І вона увесь час так?
– Як “так”?
– Ну, з чоловіками крутить…
– Що ти собі дозволяєш? З “чоловіками крутить”! Моя мати – порядна жінка! Як дід з бабою до Америки чхурнули, вона десять років як проклята на тій роботі! Я взагалі не знаю, чи був у неї хтось після мого батька…
– Серйозно?
– Авжеж серйозно! Ти ж сам бачив, скільки в неї народу працює, скільки клієнтів… І до кожного підхід треба знайти. А дід, бач, на пенсію захотів… викручуйся, мовляв, доню, як хочеш. Я тобі бізнес зробив і у спадок залишив – будь мені тепер за це вдячна до гробової дошки… Як думаєш, чому діда з бабою на весіллі нема? Бо я діда свого не на дух! Зрозумів? Він мене в шістнадцять років вважай сиротою залишив.
– Ну прям-таки “сиротою”... Хіба мати тобі гроші не заробляла?
– Ніяки гроші матір не замінять, дурнику. Якщо ти цього не зрозумів, мені тебе дуже шкода…
Карина була дуже сердита. Вона демонстративно відвернулася до вікна, й до самого ресторану не промовила жодного слова.
В ресторані Жан-П’єр продовжив фотосесію: фотографував наречену то саму, то з нареченим, то разом з батьками, то з кожним з батьків окремо, потім з дружками…
– Ти нормально почуваєшся? – генерал уважно подивився на Кіру – йому здалося, що вигляд у неї якийсь дивний.
– Так, все добре. – відповіла Кіра.
Вона знову зіткнулася з Жан-П'єром, коли той залишав черговий знімальний «майданчик», а вони з генералом проводжали гостей до столу. Француз усміхнувся їй, і Кіра подумала, що жоден чоловік так не фліртував із нею очима. Тим паче чоловік її віку.
Француз невтомно працював – то повзав у когось в ногах, то мало не падав звідкись зверху, то впритул присувався до чийогось обличчя. Він увесь час перебував у русі, що не заважало йому щоразу при появі Кіри обмінюватися з нею поглядами. Після того, як наречена пішла з-за стола до залу, де мали відбуватися танці, Бельмон нарешті дозволив собі трохи розслабитися і відразу попрямував до Кіри.
- Чудово! – вигукнув він. – Чудове весілля, Кіра! Красиві фотографії… гарний декор… А квіти!
В аранжуванні квітів організатори весілля цього разу мабуть вирішили перевершити самих себе. Були тільки троянди та гіпсофіли. А освітлення було гідним Версаля.
– Я в захваті від України, – заявив француз радісно і став ще більше схожим на ельфа, що звалився з іншої планети. Бельмон був середнього зросту, трохи вище Кіри, але дуже худий і жилистий. Як хлопчик.
– Підемо щось, вип'ємо? – запропонував він.
У Кіри було виразне відчуття, що наявність у неї “коханого” його мало хвилювало.
– Не можу. Я чекаю на дитину. Але це велика таємниця. Зрозумів?
Жан-П’єр затулив свого рота долонею і зробив круглі очі. Потім він поривчасто відняв руку від рота й залопотів голосним шепітом:
– О-ля-ля! У тебе буде маленький генеральчик? Ле петі женераль?
Кіра всміхнулася.
– Можливо хлопчик, але не обов'язково генеральчик.
– Кіра! Я обов’язково приїду на родини! Я хочу бути його хрещеним батьком! Чуєш Кіра? Обов’язково подзвони, коли народиш – я прилечу хоч з того світу.
– Не треба з того світу, Жан-П’єре. Хай у тебе все буде добре. Гаразд?
– Гаразд. Але обіцяй, що покличеш.
– Обіцяю. Ти тепер друг родини, Жан-П’єр. І ми тебе раді бачити у будь який час.
– Мерсі, Кіро! – Жан-П’єр весело цьомнув Кіру в щоку.
– Я щось пропустив? – за спиною у Кіри несподівано виріс генерал.
– Так, пропустив! – Кіра розсміялася, чим беззаперечно здивувала кмітливого генерала. – Я знайшла хрещеного для нашої дитини.
Широка дитяча посмішка розцвіла на його обличчі: ця фраза означала, що вона приймає його вчорашню пропозицію, принаймні другу.
– Так це ж чудово, мон шер амі! – генерал згріб тендітного Жан-П’єра у охапку і поцілував у маківку. – За це треба випити! Та й поїсти тобі не завадить. Бач, Кіро, наш друг весь вечір крихти в рот не брав.
Кіра переклала Жан-П’єру слова генерала, і той у захваті закивав головою.
Через півтори години Віктор Іванович виніс на плечі сплячого Жан-П’єра і поклав на заднє сидіння “ланоса”. Поруч він обережно поклав кофри з усіма трьома камерами. Потім всівся на переднє пасажирське місце, і наказав водієві їхати до летовища.
Ще через півгодини міністерський гелікоптер ніс Жан-П’єра та його камери назад до Києва.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Доньки-матері, або як (не) завагітніти від зятя., Нонна Задніпряна», після закриття браузера.