Читати книгу - "Доньки-матері, або як (не) завагітніти від зятя., Нонна Задніпряна"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Між тим, з відбуттям Жана-П’єра святкування весілля й не думало завершуватись. Навпаки, гості вже набрали градусу, при якому розв’язуються язики, хочеться музики танців, співів та інших можливостей проявити свої підігріті алкоголем емоції. Передбачаючи, що деякі з гостей із сторони нареченого можуть почати поводитися дещо зухвало, чоловік Кіриної подруги, а за сумісництвом – полковник поліції з приємним ім’ям Женя, викликав про всяк випадок пару машин ППС. Машини миролюбно були поставлені під вікна, щоб їх могли бачити усі гості, а самих поліціянтів усадили за окремий столик біля кухні і як слід пригостили.
Весілля було напрочуд жваве і велелюдне. Насправді, триста людей у одному приміщенні – це дуже багато, особливо якщо переважну більшість з них ти бачиш вперше, і сподіваєшся, що востаннє… Тому й знайомитися з ними усіма зовсім не обов’язково, вирішила собі Кіра. Проте з родиною Сергія їй все ж таки довелося познайомитись – вони тепер, хочеш не хочеш, а родичі… Ніхто з них Кірі не сподобався, а більш за все – батько, який напустив на себе невймовірної пихи – Кірі навіть здалося, що він от-от лусне. Проте він, на жаль, не луснув, а розкидався токсичними компліментами, які чомусь усі починалися з “у вас тут в Харкові…” Ще у Сергія був молодший за нього на два роки брат – Костік, схожий на нього як клон. Костік роздивлявся навколо завидющими очима – здавалося він був готовий задушити свого брата і зайняти його місце, але навколо було забагато свідків. Костік нещодавно теж перебрався до Харкова, але ще не зміг ніде, як то кажуть, “зачепитися”. Він з надією дивився на Кіру, але після того, як вона дала зрозуміти, що двом Кураховим в її фірмі робити нема чого, втратив до Кіри будь-який інтерес. Сергієву мати їй просто було по-людськи жалко. Цю забиту істоту ніхто ні про що не питав, і тим більше – не слухав. Навіть коли Кіра запитала в неї, як їй особисто подобається сукня нареченої, сват вліз поміж ними і прогугнявив щось на кшталт “у вас тут в Харкові, що не сукня, то…” Що саме “то” Кіра не розчула, та й не хотілося їй це чути.
Відхараскавшись від Сергієвих родичів, Кіра пішла шукати Карину – вона пробиралася через натовп гостей, і в якийсь момент їй навіть стало страшно, що вона лишилася сама серед геть незнайомих людей, але несподівано знайшла дочку у компанії кількох жінок та дівчат, а також добре підігрітого Аліка.
– Мон шер! Яке ж чудове весілля у нашої дорогої донечки! – він намагався копіювати акцент Жан-Пє’ра, і навіть спробував поцілувати Кіру, але вона ввічливо поплескала його по плечу й попросила принести їй водички. Алік зробив кілька непевних кроків у бік фуршетного стола, але потім луснув себе долонею по лобі, наче щось згадавши, і знов підгріб до Кіри.
– Забув вас познайомити. – Алік старано намагався триматися рівно. – Це моя тітка Варвара, двоюрідна сестра моєї матері, її дочка – Неля, та дві її чудові онучки Віра й Віолетта. Вони зі Львову. Пам’ятаєш, тітка Варвара з Нелею мали приїхати до нас на весілля, а потім на родини, а потім на Новий рік… вже навіть не помню на який… А… не важливо, – Алік, зневажливо махнув рукою, і ледь не втратив рівновагу, – я хочу сказати, що ти їх ніколи ще не бачила… і от нарешті тут, на весіллі нашої доньки…
– Я зрозуміла, Аліку. – Кіра допомогла йому вирівнятися, – мені дуже приємно нарешті познайомитися із вами, тітко Варвара, і з вами Неля, і з вами, Віра й Віолетта. Дуже рада, що у нас…
Тут у Кіри на мить відібрало мову – і тітка Варвара, і Ніла, і Віра з Віолеттою не тільки були схожі між собою – вони були схожі з Кариною, наче сестри – ті ж витончені риси обличчя, ніс із горбинкою, ті ж мигдалевидні очі, каштанове, злегка кучеряве волосся… Хоча, власне, чому “як сестри”? Вони й були сестри…
– … є такі чудові родичи. – завершила Кіра почату фразу. – Ви, дівчатка, виходить нашій Карині… мабуть десь… ммммм... четвероюрідні сестри?
Всі розсміялися.
– Десь так…принаймні видно, що всі ми родички. – промовила тітка Варвара, – і я, і наші дівчатка – всі ми схожі на нашу спільну пробабцю Неонілу Марківну. Як приїдете до нас у Львів – обов’язково покажу вам фото. Гени капризна штука.
Кіра не стала розумничати з приводу того, що фото з альбому можна сфотографувати і вислати вайбером, а натомість сказала:
– Цілком з вами згодна, тітко, Варваро. Дуже капризна... – Кірі стало дуже легко на серці – з нього впав багаторічний тягар. Тепер стало зрозумілим, чому Алік не проймався тим, що Карина не схожа ані на Кіру, ані на нього… Він же ж колись бачив і тітку Варвару, і Нелю… Тобто ніякого обману через плутанину з батьківством не було, отже картала себе Кіра, виходить, даремно… “Як чудово!” – подумала вона, і запропонувала:
– А давйте всі разом сфотографуємося? Алік, візьми мій телефон, будь ласка.
– І мій!
– І мій!
Всім хотілося мати таке гарне сімейне фото. І Алік зробив кілька знімків – на кожен з телефонів.
– Жаль, що твій француз поїхав. Він зробив би це набагато краще. – пробурчав Алік.
– Не прибідняйся, Аліку, ми в тебе віримо! – підбадьорила його Кіра. І після імпровізованої фотосесії Алік все ж таки пішов за водичкою для Кіри.
Весілля тривало. Повернувся з летовища довольний і знов зголоднілий Віктор Іванович, за яким, як з’ясувалося, всі скучили, бо він голосніше за всіх кричав “Гірко!”.
На вулиці давно стемніло, йшов сніг, і нікому не могло навіть спасти на думку, що за кермом “логана”, який припаркувався з півгодини тому на протилежному боці вулиці, сидить людина, і з ненавистю вдивляється у силуети гостей вишукуючи серед них нареченого. Цією людиною був Андрій, колишній хлопець Карини. Він приїхав сюди, щоб побачити весілля, щоб підживити полум’я й без того пекучої ненависті, яку він відчував до свого суперника…
З того дня, як Карина пішла від нього, Андрій не знаходив собі місця. Здавалося, що пройшов місяць, і другий, і третій – він мав би змиритися, його біль мав би вже трохи вщухнути… Але ні… Біль став навіть ще сильніший.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Доньки-матері, або як (не) завагітніти від зятя., Нонна Задніпряна», після закриття браузера.