read-books.club » Сучасна проза » Франческа. Повелителька траєкторій 📚 - Українською

Читати книгу - "Франческа. Повелителька траєкторій"

188
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Франческа. Повелителька траєкторій" автора Дорж Бату. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 49 50 51 ... 55
Перейти на сторінку:
вам за минулі три тижні, бо якраз їх у ту п’ятницю закінчив, а за цей тиждень зроблю в цю п’ятницю одразу після зміни і до дванадцятої дня подам уже зведений звіт за місяць.

— Це було б ідеально! — задоволено промурчав Баррел.

Я підійшов до Франчески, сів перед нею, уважно подивився на її маківку і навіть запустив пальці в її цупкі, чорні й лискучі кучері.

— Що ти робиш, Джорджіо?

— Та я ось дивлюся, де в тебе німб… Ніби немає, а поводишся ти, наче свята Марія Магдалина після розп’яття Ісуса.

Франческа тихо всміхнулась.

Від такої тихої і скромної усмішки мені стало ще тривожніше. Проклинаючи себе за недовіру, я пішов у кабінет закінчувати звіти.

Несподівано зайшла Сара.

— Андрію, у тебе все в порядку?

Мене аж пересмикнуло.

— Та зі мною якраз усе гаразд, а ось Франческа сьогодні якась дивна…

Сара стурбовано вийшла з кабінету й пішла в командний центр.

Я почав складати звіт за попередню зміну. Наші звіти нагадують бортовий журнал, куди ми заносимо план, статус на початку зміни, всі наші маніпуляції із зазначенням точного часу, а також статус об’єктів після всіх наших дій. Усе це нагадує розшифровку «чорної скриньки» з літака. Потрібно це для того, щоб Г’юстон був у курсі що, де, як і з яким результатом відбулось. Крім того, такі звіти допомагають проаналізувати ситуацію й оцінити міру професійності команди.

Робота це кропітка, але необхідна. І я, як старший у команді, намагаюся робити це по закінченню кожної зміни. Ось і тепер я спочатку склав звіт за сьогодні, а потім збирався доєднати останні записи до інформації про діяльність командного центру за минулі три тижні.

Я зайшов у «Документи» і відкрив течку «Temporary», де вже зберігалися три течки під назвами «week_1_06_05-09_2017», «week_2_06_12-16_2017» і «week_3_06_19-23_2017». У кожній течці було по сім файлів — шість файлів за кожен день і один з коментарями.

Тобто мали бути.

Але ні течок, ні файлів у «Temporary» НЕ БУЛО. Течка була абсолютно порожня. Я аж дихати перестав. Зняв окуляри, протер очі й вирячився в монітор. Нічого не було. «Може, я не сюди їх поклав?» — подумав я. Перебрав усі документи. Завдав у пошуку «week_1», «week_2», «week_3». Нічого. Тільки готові звіти з течки «Finished_reports». Перевірив «кошик» — порожньо.

І тут я відчув, що в мене починається паніка.

Я пішов у командний центр — може, Франческа знає, куди я у п’ятницю запхнув ці кляті звіти?

Коли я зайшов, то побачив таку картину: Франческа сидить за своєю робочою станцією, впавши головою на клавіатуру. Поряд сидить Сара й гладить її по чорних кучерях.

— Емм… Чессіно? З тобою все ОК?

Франческа підняла на мене червоні заплакані очі. Акуратний носик теж був червоний. На лобі червоними квадратиками чітко відбилася клавіатура.

— Джорджіо, — пробелькотіла напарниця. — Я їх знищила…

«Та-да-а-а-ам!!! — тріумфально проспівав хробачок тривоги, який гриз мене цілий ранок. — А я що казав?!»

— Франческо, ЯК?! — тільки зміг спитати я.

Коли моїй старшій дочці Софії було років шість, я одного разу залишив на столі свою буддійську вервицю, з якою ніколи не розлучався, і ножиці. Вервицю і ножиці. Ножиці і вервицю. На столі. Поряд. Коли, прийшовши через який час, я звично схопив вервицю й хотів намотати її на ліву руку, то… кісточки з вервечки посипалися додолу. Усі 108 кісточок, серед них і великі роздільні кісточки з бірюзи й коралу. Вервечку було акуратно розрізано.

Поряд стояла моя дорога перелякана дитина й дивилась на мене великими круглими чорними оченятами. Я з секунду намагався втямити, що, власне, сталося, і тут мене раптом розібрав сміх. Я душився з реготу: «Со… Софійко!.. Я тебе не сваритиму, маленька, ти тільки скажи, аха-ха-ха! НАВІЩО ти це зробила?!». Софія густо почервоніла й вичавила: «Тату, я не знаю…».

Сьогодні на мене дивились такі самі невинні очі, повні сліз. Я не відчував злості чи розчарування. Мені було дико смішно — подвійна кава, шоколадки, почищений апельсин, п’ять заздалегідь розрахованих траєкторій і янгольська поведінка. Нарешті все стало на свої місця. Я зареготав уголос.

— Джорджіо, я не спеціально… Я чистила свій комп’ютер, так як ти мене вчив, і потім вирішила почистити твій… Я хотіла як краще… Я не знала, що ти течку так спеціально назвав, я подумала, що «Temporary» — це проміжні тимчасові файли, які забивають кеш… Пробач-пробач… — бурмотіла сицилійка.

— А «кошик»? — спитав я, вже знаючи відповідь.

— Я й «кошик» почистила — все, як ти вчив…

Вона почервоніла так, що кольором обличчя зрівнялася зі своєю помадою. Мені раптом стало жаль бідолашну. Цілі вихідні, а особливо цього ранку, її гризли докори сумління й страшне почуття провини.

І я згадав ще один епізод, тепер уже з власного дитинства:

Коли мені теж було шість років, у ванній кімнаті, через власну необережність, я ненавмисно розбив скляну пляшку з розчинником. Рідина із сильним різким запахом розтікалася по жовтій підлозі ванної. На місці калюжі жовта підлога одразу ставала брудно-біла — так на неї діяв розчинник. Мама кинулась прибирати склянки й поклала в калюжу ганчірку. Та з яскраво-червоної одразу перетворилась на блідо-блакитну. У квартирі стояв різкий запах. Відчуття катастрофи повисло в повітрі і з парами розчинника всоталося в мою шкіру. Кілька годин до приходу батька я ледве дихав зі страху й очікування кари — я пам’ятав, як у часи повального дефіциту тато з труднощами десь дістав ту кляту пляшку. Я пам’ятаю, як завмираючи з жаху, зізнався батькові, що її розбив. І був дуже здивований, коли замість покарання тато спитав: «Ти не попікся?». І, побачивши мій переляк, обняв і погладив мене по голові: «Та ну, це ж тільки якась пляшка — головне, що ти не порізався й не попікся».

— Чессіно, ragazza mia, та не переживай так! Це ж тільки звіти!

— Та й не обов’язково їх подавати саме сьогодні. Я почекаю до п’ятниці, — заспокоїв старший офіцер. — І я тобі допоможу, скину розшифровки всіх маніпуляцій, щоб ти не мордувався.

— Справді, у вас же цілий тиждень попереду, час іще є, правда, Джорджіо? — сказала сержант МакКарті. І додала: — Вона так переживала…

— Я помітив, — хмикнув я. — А знаєш, Чессіно, мені навіть сподобалось!

Сицилійка всміхнулась крізь сльози. Понеділок явно вдався.

Мій Учитель, мудрий старий Чімітдорж-лама, колись казав: «Будь-яку проблему можна розв’язати. Якщо перед тим добряче з неї посміятися».

* * *

— Я поки що не знаю, що зроблю, але Вескотт у мене це підпише, або я не Сара МакКарті! — сержант МакКарті сиділа в моєму кріслі й жалілася на патрона. Полковник уперто не підписував розпорядження, за яким на авіабазі мало з’явитись меню з продуктів, що не містять глютену.

— Яке безглютенове меню?! Сержант, та ви збожеволіли! Я своїм солдатам ледве рибу вибив тричі на тиждень, а ви мені пропонуєте ще один геморой! — кипів полковник.

Сара доймала полковника безглютеновим меню вже півмісяця. Спочатку сержант помітила, що рядові Гіґґінс і Козінскі не ходять зі своїм підрозділом на ланч у їдальню, а дістають судочки й сідають за окремий стіл, наче сироти.

— Ми не можемо їсти те, що їдять усі. У нас безглютенова дієта, — сказала білявка Соня Козінскі. — Гіґґінс теж сидить на gluten free. От ми й носимо ланч з дому. Іноді міняємося, щоб не набридало…

— А що таке «безглютенова дієта»? — спитала Сара.

Слово «дієта», для професійної балерини у минулому, було їй добре знайоме. Про «безглютенову» Сара теж колись чула, але не знала, «з чим її їдять».

— У нас автоімунне захворювання, — пояснила Соня. —

1 ... 49 50 51 ... 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Франческа. Повелителька траєкторій», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Франческа. Повелителька траєкторій"