Читати книгу - "Один постріл, Olha Alder"

— Він не небезпечний. Травоїдний. І в нього не вистачає кількох кігтів. Прийдеться забрати.

— Це не ми йому кігті виривали, — обурився Гаррі.

Хоча Нгок і Гаррі зустрічали місцеву несанкціоновану фауну, ці зустрічі ніколи не приносили їм радості.

— Які ж ви ніжні... — пробурмотів Він і хитко підвівся, щоб зірвати кілька їстівних листків для варана.

— Обережно-обережно! — Гаррі припинив хапати Нгок за лікоть і кинувся підтримати Віна. — Ого! — присвиснув він, глянувши на розмір варана. — Будь ласка, не неси його в будинок. Я помру від страху, якщо він упаде на мене вночі.

— Гаразд, залишимо його тут...

У далині почувся звук мотора.

— Треба тікати! — першою отямилася Нгок.

— Але не можна бігти в ліс! — відразу відкинув її невисловлену ідею Гаррі.

— Тоді доведеться битися. А я не у формі... — втомлено промовив Він.

Вони замовкли, дивлячись одне на одного: у джунглях їх чекала будь-яка небезпека — від отруйної рослини до змії; тут їх очікувала бійка.

— Може, сховаємося?

— Тут ніде.

— Я нас захищу, — раптом перервав суперечку Гаррі.

— Як?

— Кунг-фу.

— Кунг-фу? — підняв брови Він. — Ви знаєте кунг-фу? Навіщо тоді був потрібен я?

Гаррі загадково усміхнувся:

— Дай мені пістолет і йдіть до залишків машини — ховайтеся там.

— Я не можу вас залишити, — Він підійшов ближче, стаючи з Гаррі на рівні. — Моє завдання — вас захищати. Навіть якщо ви зважилися на божевілля.

— Вони тут! — пролунав рев, змішаний із звуком мотора.

Військові підняли свої автомати.

— Нам потрібен щит, — вирішив Він.

— А хто буде щитом, вона? — закотив очі Гаррі, маючи на увазі Нгок. — Тікаємо! Ми не можемо так підставлятися!

Волога й м’яка земля джунглів була липкою. Ноги занурювались у бруд. Сплутане й вологе волосся Нгок і Гаррі прилипало до обличчя.

— Я втомилася. Хочу пити... — капризно сказала вона.

— Ми тут через тебе, — пирхнув Гаррі. — На щастя, у нас ще є люди, які передали зброю... Вони повинні нам допомогти.

— Так ви навіть не ходили на його пошуки на базу?! — завила Нгок, — тоді для кого я старалася?!

— Ш! — Він притиснув вказівний палець до губ. — Чуєте?

— Що?

— Плеск води, здається, на заході...

Великий водоспад, який тепер ледве нагадував слабкий потік, стікав зверху вниз. Вони впали на коліна й почали швидко вмиватися.

— У тебе немає резинки для волосся? — втративши весь свій вигляд, запитав Гаррі в Нгок.

— Останню віддаю, від серця відірваю, — сумно сказала вона, витягуючи з сумочки тонку резинку, якою Гаррі закріпив заважаючу чубку.

— Добре... Дякую.

— Що хорошого! Ми застрягли в джунглях...

— Нас шукають.

— Хто? — запитав Він, вирішуючи, чи варто йому пити воду з цього залишкового потоку чи ні. Він умив своє брудне обличчя й тепер бездумно полоскав руки в холодному потоці.

— Як мінімум, люди її брата.

— Тьху на тебе, — нахмурилася Нгок. — Вони ж мене не вб'ють, якщо знайдуть?

— Це залежить від сили твоїх стосунків з братом, — філософськи відповів Гаррі.

— Ночувати в джунглях не можна, — Він помітив, що небо починає хмуритись, і день почав клонинитися до заходу.

— Звісно, не можна, — підтвердив Гаррі, — я вже зробив замовлення на різдвяну качку.

Він поліз до кобури й дістав невеликий пістолет:

— Він розрахований на три кулі. Всередині всього один патрон. Ми не можемо ризикувати і стріляти на випадок самооборони просто так.

Нгок кивнула.

— Просто застрелимо мого брата?

— Ні.

— Ні, — холодно, один за одним, відповіли їй чоловіки.

— Ти знаєш, де він зберігає цінності? — запитав Він.

— Звісно, тому нам і потрібна була зброя. У нього старий сейф на підвісному замку. Один постріл — і можна відкрити цю прокляту коробку.

— А ти не могла сказати раніше? Він — спеціаліст по вскриттю замків, — обурився Гаррі.

— Це брехня, — беззвучно, лише губами, сказав Він, дивлячись прямо в обличчя Нгок.

— Звук пострілу буде гучним і всіх налякає, — розмірковуючи, Гаррі почав ходити туди-сюди.

— Звісно, але зате ми зможемо швидко дістати мій годинник.

— Не факт. Можливо, механізм складніший, ніж ти про нього знаєш, — похитав головою Гаррі, розмахуючи пучком волосся, зібраного на маківці.

— Ну...

— Треба спробувати відкрити сейф тихо...

— Чому ви говорите про сейф, поки ми все ще застрягли в джунглях? — перебив їх Він, витягуючи бліді і набряклі від води пальці. — Хтось збирається тут ловити попутку?

— Я перевірю мережу, — швидко заговорив Гаррі. — Здається... тут можна ловити... Водій Мін вже виїхав за вами...

— Так просто? — не повірила Нгок.

— Е... напевно, тут близько дорога.

У сутінках пробиратися через ліс було небезпечно і навіть страшно. Гаррі прижався до Віна.

— Ой, боюся, боюся, боюся...

— Чого ви боїтеся?

— Зустріти змію або черепаху, ти знав, що черепахи можуть бути агресивними?

— Ні, — байдуже відповів Він.

— Ти не віриш тому, що я кажу? — балакуче запитав Гаррі.

— Ви залишили дівчину йти позаду нас. Не дуже-то вам можна вірити.

— Але мені теж страшно, — обурився Гаррі. — І позаду, це не попереду шлях прокладати.

— Обережно, змія! — рявкнув Він.

— АА! — почулося приглушене, і важкість на спині Віна збільшилася.

Гаррі та Нгок прижалися до його спини і навіть підняли ноги вище, лізучи по ньому, як по пальмі.

— Я жартував, — зізнався Він і ледь не отримав по голові за такий гумор.

Дорога до дому брата Нгок була зовсім недовгою. Усередині світило м’яке, приглушене світло, брат господині стояв на порозі зі схрещеними руками.

— Мама зовсім не навчила тебе виглядати пристойно? Чому ти така брудна?

Втомлена, в саднах, забруднена пилюкою та брудом, погано вмитою водою з водоспаду, Нгок ледь не кинулася до брата на бійку, але чомусь задрижала перед ним.

— Я гуляла...