Читати книгу - "Один постріл, Olha Alder"

— Тут написано, що потрібно купити квиток на човен, щоб дістатися до місця, де можна сфотографуватися із зірками, — зачитав із телефона Гаррі.

— Тоді, напевно, туди? — Він вказав уперед на невеликий місток, який розходився в два боки, обліплений морськими кафе.

Аромат смажених гребінців і морських вушок, ніжних креветок, слизьких устриць, дрібних шматочків сирих морських їжаків на подушці з крупно натертого льоду, збризнутого соком кислих лаймів, був неймовірним.

На язиці Віна зібралася липка слина.

— Хочеш? — Раптом пролунав збоку голос, і він несвідомо кивнув. — Спочатку ми зайдемо перекусити.

— Чорт! Коли ми збираємося отримати зброю?! — тупнула ногою Нгок.

Різдвяна подача страв була особливо вишуканою: сашимі з червоної тилапії, прикрашене кількома фаршированими креветками, м’ясом двох снігових крабів і крапельками чорної ікри, яка так яскраво виділялася на білій тарілці.

— Не густо, — невдоволено розглядав їжу Гаррі.

— Ти сам цього захотів! — відчитала його Нгок.

— Це було для мене, — відповів їй Він із набитим ротом.

О, він справді насолоджувався. Усю ніч він проспав на стільчику на гарячій веранді, а вранці поїв зовсім неуважно і почувався виснаженим і голодним. Хоча поїздка на джипі його трохи підбадьорила, їжа змусила його почуватися майже щасливим.

Коли Він достатньо наповнив шлунок і поплескав себе по животу, він сказав:

— У мене є ідея, як дістатися до зброї.

Сховавши гучний джип подалі від будівлі військової палати, вони відправили Нгок першою.

— Я не хочу туди йти сама! — обурилася вона.

— Нам потрібен відволікаючий маневр, — запевнив її Він. — Навіть якщо нас спіймають, ти можеш бути зовсім ні до чого.

— Я недостатньо близька зі знайомими брата, щоб мене впустили всередину, — опиралася вона.

— Тоді потягни час зовні.

— А ви що будете робити? — примружившись, запитала вона.

Він повільно кліпнув:

— Будемо добувати зброю.

Вона невдоволено здригнулася, але все ж таки пройшла через центральні ворота й була зупинена двома службовцями перед дверима.

— А що ми дійсно будемо робити? — раптом запитав Гаррі.

— Ви що, не збираєтеся їй допомагати? Навіщо ви тоді взагалі її слухали? — відчитав його Він.

— Збираюся, збираюся, — схрестив руки на грудях Гаррі. — Не треба на мене тиснути, але я відома людина. Мені потрібно тайно добувати вогнепальну зброю? Я вже втратив квоту на носіння таких речей…

— Ви тому затримували пані? — втомлено запитав Він.

Гаррі мовчки насупив брови.

— Тоді просто зателефонуйте своєму секретарю.

Нгок повернулася за пів години. Вона була бліда й стривожена:

— Ви здобули зброю?!

Він показав кобуру на поясі.

— А стріляти вмієте? — помітно розслабилася вона.

— Я покладаюся на Віна, — зізнався Гаррі.

В душі йому, звісно, було приємно, але не настільки, щоб розслаблено усміхнутися.

Дорога назад була ще тихішою, ніби навіть ляскання пакету по імпровізованих вікнах не заважало.

У сумочці Нгок задзвонив телефон:

— З Різдвом, сестричко. — Її руки затремтіли, а по спині пробіг помітний холодок.

— І тебе з Різдвом, старший брате.

— Здається, у тебе вкрали сімейну реліквію, — він зробив паузу, — учора. Увечері.

— Ні, — швидко відповіла Нгок.

— Ні? Добре. Не загуби годинник. Інакше одразу вилетиш із дому.

Нгок відключилася, поклала телефон у сумочку й стисла кулаки так, що кісточки побіліли.

— Що сталося? — турботливо запитав Гаррі.

— Цей годинник… дуже важливі для мене.

Він поглянув на неї через дзеркало заднього виду й поправив сонцезахисні окуляри на носі.

— Це мій гарантій перебування в родині після смерті батька замість акцій.

— Скільки коштують цей годинник? — запитав Він.

— Вони платинові, інкрустовані білими діамантами, і їм приблизно 45 років... Я не робила точної оцінки…

— Сума! — вимагав Він.

— 200 000 доларів, — видавила вона. — Але це приблизно.

— Я можу просто дати тобі 200 000 доларів, — сказав Гаррі.

— І як ти пропонуєш мені на них виживати? Це невелика сума для моїх витрат, але годинник важливий тим, що сім’я досі мене годує, а не видала заміж і не позбулася. Це — мій гарант!

Її слова потонули у реві автомобіля.

Гаррі озирнувся — за ними мчали дві, якщо не три військові машини.

— Тисни на газ! Тисни! Тисни! — закричав він, звертаючись до Віна.

Бах!

— Лягай! — скомандував Гаррі, затягуючи Нгок вниз між сидіннями.

Бах! Бах! Бах!

Він круто повернув кермо.

— Ти впевнена, що твій брат бізнесмен, а не гангстер?! — прокричав він, звертаючи з головної дороги на польову.

Машина жалібно стогнала й підстрибувала на вибоїнах.

Бах!

— Так!

Бах! Шух!

— Так, із моєю родиною нічого не може бути певним!

Буль...

— О... — раптом застогнав Він. — У нас закінчується паливо... Будемо стрибати!

— Що?! — водночас закричали Гаррі й Нгок. — Що потрібно зробити?!

— Стрибати!

Машина мчала прямо у джунглі, назустріч першому міцному дереву. Він зняв ногу з педалі газу й відстебнув ремінь.

— На рахунок три! Готові?

Нгок нервово кивнула.

— Три!

Гаррі витягнув Нгок, а сам вистрибнув ліворуч, у бік Віна.

— Він! Він! Ти живий?

Його тіло пом’якшило падіння Гаррі, але сам Він на кілька секунд втратив свідомість. У голові дзвеніло від виснажливого болю.

— Допоможіть... — почувся слабкий голос з іншого боку.

Джип давно врізався й завмер, понівечений. У джунглях запанувала тиша, яку раптом прорвав крик:

— Ааааа! Варан!

Нгок уже не просила допомоги. Вона схопилася й побігла. Хоча політ був жахливим, вона відбулася лише кількома дрібними подряпинами.

Він важко зітхнув і поворушився, придавлений тілом Гаррі:

— Злазь із мене.

Нгок сховалася за Гаррі, поки Він поповз до місця, звідки щойно прибігла дівчина.