Читати книгу - "Один постріл, Olha Alder"

— Пане! — закричав хтось, поспішаючи до менеджера з блідим обличчям.

Він не слухав бурмотіння, але Гаррі підступив ближче, припинивши лаяти секретаря. 

Працівник гаряче розповідав менеджеру про те, що у молодої пані вкрали дорогий годинник, а вона дізналася про це після того, як їй пригрозили пістолетом і навіть стріляли в подушку біля її ноги.

— Бачите, ми повинні залишитися, — раптом заявив Гаррі. — Це гостра необхідність. — Він схрестив руки на грудях і м’яко подивився на менеджера. — У нас є детективні здібності, — кивнув він у бік Віна.

— У нас? — хрипко пробурмотів Він, здивовано дивлячись на впевнену спину Гаррі.

— Ви зможете знайти годинник?

— І навіть зловити злочинця, — щиро брешучи запевнив Гаррі. — А тоді зможете викликати поліцію. У мене все одно більше зв’язків, ніж у вас.

Менеджер дивився на нього спустошено, як риба, викинута на берег та починаюча підсушуватися. 

— Ні, — твердо сказав він.

Їх, як кошенят, виставили на вулицю під проливний дощ. Волосся Гаррі відразу намокло і прилипло до щік.

— Так грубо мені ще ніхто не відмовляв, — невдоволено стиснув губи Гаррі.

— Напевно, він не ваш фанат, — сухо зазначив Він, опускаючи ручку валізи і ставлячи на неї одну з сумок. — Хочете прикурити? — Він запустив руку в свою сумку, нишпорячи в пошуках пачки цигарок.

— Ти палиш? — здивовано запитав Гаррі, піднімаючи брови.

— А ви спостережливі, — саркастично хмикнув Він, зрештою здаючись у пошуках.

— Не пали поруч зі мною. Я не переношу запаху цигарок, — поморщився Гаррі, переглядаючи контакти в телефоні. — Їх тут сотні, але зателефонувати нікому, — роздратовано бурмотів він, набираючи номер секретаря.

— Пане! Машина вже їде за вами! — радісно повідомив секретар. — Ви будете жити на віллі: сніданок, прибирання, джакузі! Усе включено!

— Я все одно вирахую цю помилку з твоєї зарплати, — сухо відповів Гаррі й поклав трубку.

Гаррі мовчки віддав водієві цілий статок і першим шумно увійшов усередину, щоб оглянути інтер’єр невдоволеним поглядом. Раптовий дощ раптом припинився.

— У мене було багато пригод, але жодна не була настільки незручною, — похмуро промовив він, вказуючи на двері кімнати, у якій збирався жити.

Він мовчки заніс речі й поставив їх у кутку. У кімнаті було одне велике ліжко з балдахіном із білої прозорої сітки. По центру покривала було скручене подвійне серце з рожевого рушника. Праворуч було вікно-балкон, завішене портьєрами, над якими висіла пара геконів.

Коли Він повернувся до вітальні, Гаррі виглядав блідо.

— Тут лише одна спальня.

— Хіба на другому поверсі немає кімнат? — Він кивнув підборіддям у бік сходів.

— Там вихід на терасу з басейном і кілька старих тренажерів.

— Тоді я залишуся у вітальні, — Він із жалем подивився на потертий, певно, скрипучий диван, що стояв навпроти барної стійки, яка правила за стіл.

— Ну це буде жахливо-жахливо. Ти ворушитимешся й скрипітимеш усю ніч. — Він майже заламував руки від переживань. — Тобі доведеться спати на підлозі, — цілком серйозно заявив Гаррі.

— Я не можу спати на підлозі. У мене болять нирки від твердої поверхні, — одразу відповів Він. — Там велике ліжко, можливо...

— Абсолютно ні. Я звик спати розслаблено, широко. Мені буде незручно, — похитав головою Гаррі.

— Уже пізно, пане. Давайте поїмо?

— Не можу їсти. Я не розумію, як спати, — він зайшов у кімнату, відкрив свій чемодан, діставши звідти їжу, і почав нервово їсти снеки, сідаючи на підлогу й притуляючись до стіни. — Якщо мені доведеться з кимось спати, потрібно спати міцно...

— Тоді випийте мелатонін.

Обов’язки охоронця включали знання про ліки, які господар може або не може приймати, які він вживає регулярно, а які покинув. Також він мав знати все про його харчування та алкоголь, а ще – розклад Гаррі. Це було обов’язковою умовою для того, щоб подорожувати без зайвих витрат на секретаря.

Він працював на нього всього пів року, але вже добре знав розпорядок життя Гаррі. На відміну від Гаррі, який майже нічого не дізнався про Віна, хоча вони працювали пліч-о-пліч уже шість місяців!

— Ти правий. Так буде краще, я... — Він перестав нервово їсти все підряд і підняв голову, щоб подивитися на Віна. В куточку його губ залишилася маленька шоколадна пляма, яку Віну аж свербіло злизати. — Ти спиш у одязі?

Всередині Віна все обірвалося:

— Так, а ви?

— Я віддаю перевагу свободі тіла і душі...

— Не треба! — різко перебив він, трохи голосніше, ніж планував. — Знайдіть собі одяг, у вас купа валіз!

Гаррі незадоволено засопів, але відклав їжу й підвівся з підлоги:

— У мене немає піжами.

— Я віддам вам свою, — смиренно сказав Він.

Вони були приблизно однієї комплекції, можливо, Гаррі був трохи стрункішим, тому піжама Віна місцями висіла на ньому.

— Чому ти спиш з оголеним торсом? — питаючи й крутячись, намагаючись звикнути до одягу для сну, поцікавився Гаррі.

Він лежав на спині із заплющеними очима. Він натягнув на себе ковдру аж до горла й намагався розслабитися, але нічого не виходило через цього непосиду, якому все було не так: він крутився, як блоха біля свічкового полум’я, все норовлячи притулитися до теплого "песика". Песиком виступав Він.

— Бо в мене всього дві футболки, — повільно відповів він.

— Дві – це ж не одна, — Гаррі знову поправив рукав піжами й перевернувся на бік, щоб подивитися на витончений профіль Віна, ледь помітний у темряві.

— У кожної є своє призначення, — рівномірно відповів він, уперто не розплющуючи очей.

— Ти гарячий.

Він раптом отримав болючий поштовх у щиколотку.

— Відсунься.

— Я лежу на самому краю, — Він до скрипу стиснув зуби.

— Ну, мені незручно, — Гаррі сів і потягнувся до тумбочки, щоб надягти маску для сну.

— Мені теж! Незручно! — Він різко сів на ліжку. — Припиніть метушитися, поверніться на бік і спіть, пане!

Гаррі завмер, тримаючи в руці шовкову маску з блискучими кристалами. Він важко зітхнув і тихо ліг, відвернувшись від Віна: