Читати книгу - "Втрачені скарби Іспанії , Полiна Крисак"

Пройшовши коридор і повернувши ліворуч, ми розмістилися у вітальні. Господиня люб'язно запропонувала на чай, і ми не посміли відмовитися.

- Ми прийшли до вас через те, що ваш нині покійний батько перед своєю смертю написав і відправив нам лист. - Я передала їй документ.

Взявши його без вагань, можна сказати з цікавістю, вона хутко прочитала його, а потім, подивившись на нас, промовила.

- Це справді, написав мій батько. Але як воно потрапило до вас? І хто ви?

- Ми агенти з організації пошуків археологічних старожитностей, і особисто моя команда, тут не всі її члени, займаємося пошуками скарбів. Мене звати Поліна Дмитрівна, а це Наташа, Дмитро та Емма.

- Дуже приємно. - Мені здалося, що дівчина відчула якесь здивування від почутого.

- Ми знаємо, що ваш батько працював над пошуками скарбу Ліми. - Почувши це, в Оксани виступили сльози, але вона їх спритно прибрала і швидко заспокоїлася.

- Так, це вірно. Що вас цікавить?

- Щоденник, про який є згадка. 

- У мене погані новини, - ми насторожилися, - такого щоденника не існує. 

- Як це? - Здивовано вимовила Наташа.    

- Дозвольте я поясню. З ранніх років я завжди їздила з батьком на розкопки і пригоди. Він розповідав і вчив мене всьому. Але ні про який щоденник він не згадував. Скажу більше, я його ніколи не бачила. 

Я задумалася. З одного боку, лист могла написати людина, яка на старості років втратила здоровий глузд. А з іншого боку, чому професор бреше, може він просто сховав свій щоденник, від чорних археологів, наприклад. Цю ідею потрібно перевірити.

- Ми можемо, з вашого дозволу, обшукати кабінет професора? 

- Якщо хочете. - І знизавши плечима, вона встала, і ми попрямували до кабіни, на верху.

Кабінет покійного розташовувався ліворуч від спальні. Провівши нас, Оксана пішла займатися своїми справами. Через кілька годин, обстежуючи при цьому кожен куточок, ми нічого не знайшли. 

- Ну, не може такого бути, щоб професор просто пожартував. - Сказала Емма.

- Від чого ж? - Промовив Діма, який від моменту появи в цьому домі, не промовив ні слова.

- Ви вже закінчили? - Запитала дочка археолога, заходячи в кімнату.

- Напевно, так. - Сумно відповіла я.

- Добре, а то тут до вас якийсь молодий чоловік прийшов. - І в дверях з'явився хлопець.

- А ти, що тут робиш? - Здивовано запитала Емма в брата.

- Як що, ви вже давно пішли, смс із попередженням не кинули, а ми хвилюємося. Ось мене і прислали, дізнатися, як у вас справи. - Обвівши поглядом кабінет, він запитав. - Знайшли щоденник?

- Ні. Схоже навіть на те, що його і зовсім не існує.

- Ви в цьому впевнені?     

- Так. - Без вагань, відповіла я. 

Іноді доводиться усвідомлювати, що не всі зниклі скарби будуть знайдені. І скарб Ліми теж потрапить до їхнього списку.

Ми вже збиралися йти, коли Джеймс запитав.

- А що знаходиться за цією картиною?

- Не знаю. Відповіла Оксана. 

- Ви не будете проти, якщо ми її знімемо?

- Тільки максимально акуратно. - Невпевнено дозволила господиня.

- Чудово. Дмитро, допоможеш мені?

- Без проблем.

- Хлопчики, що ви задумали? - Поцікавилася я.

- Зараз побачиш.

  Як виявилося, за картиною був сейф. Хлопчики зняли і поставили картину так, щоб та не впала, і ми підійшли до нього. А на обличчі дівчини відбилося непідробне і повне здивування. Видно, батько не все їй розповідав, а може, не встиг. 

- Що скажете? - Звернувся до нас із запитанням Джеймс.

- А, що тут можна сказати. Мабуть ця модель сейфа, код якого може складатися з цифр і букв. - Сказав Діма. - І мабуть, у цьому коді, вісім символів.

- Може... - Почала Оксана.

- Рік народження і всі інші дати не підходять.

- Що щодо імені, коханої людини? - Запропонувала Оксана.

- Ваше ім'я не підходить, можливо, вашій матері?

- Ні. Воно теж, вельми коротке.    

- Зрозуміло. - Підсумувала я.

Було очевидно одне, старий хотів надійно заховати щоденник. Але щоб потрібна людина змогла відкрити його, він повинен був залишити хоч одну, маленьку підказку. Вона, безумовно, знаходиться десь тут. Але, що це може бути, тут тільки книги і книжкові полиці. Книги і книжкові полиці, я подивилася на них

- Хлопці, - крикнула я, і всі подивилися на мене, а я все вивчала полиці, - а що, якщо код від сейфа - це та книжка, яка відрізняється від усіх інших.

- Поясни? - Попросила Емма.

Будучи лінгвістом, вона трохи любила шифри і подібні до них ребуси.

- Ну дивись, бачиш перший ряд? - Усі кивнули. - Там усі книжки, розставлені від А до Z, але між M і N стоїть книжка з цифрою два. - Діма ввів першу цифру коду. - Йдемо далі, другий ряд зверху. Там стоять книжки, пронумеровані від одного до двадцяти шести. Але книги з номером п'ять, тут немає. Значить наступна цифра коду, п'ять.

- Ця теорія не позбавлена логіки. - Сказав Джеймс, і ми продовжили.

У третьому ряду стояли книжки в коричневій обкладинці і тільки восьма книжка була бордовою.

На четвертому ряду, розташувалися книжки Англійською мовою, і тільки третя була Німецькою.  До речі з вивчення цієї мови.

П'ята полиця виявилася вельми цікавою. На ній були зібрані книги Англійських письменників, і якщо ви прогулювали заняття з літератури, тоді б ви не змогли зрозуміти, що перша книга, написана Данте Аліг'єром, була Італійською. 

На шостій полиці розташувалися книжки на картографічну тему, Роман був би в захваті, і лише дев'ята книжка порушувала питання, що стосувалися Фізики.

Із сьомою полицею довелося повозитися. Усі труднощі полягали в тому, що книжки, які там стояли, були однаковими як на тему, так і за кольором, але відрізнялися висотою. І тоді ми сіли думати, узяти четверту і найвищу книжку або шосту, вона була найменшою. Ми все ж вирішили взяти перший варіант. Погодьтеся, логіка тут є.