Читати книгу - "Втрачені скарби Іспанії , Полiна Крисак"

Моя команда складалася з восьми осіб, плюс я. Картограф Роман відмінно розбирається і орієнтується в будь-якій місцевості, може накреслити найточнішу карту і знає кілька мов. Родом він з Іспанії. До мене в команду потрапив першим, сталося це в одній з експедицій в Африку. Продав мені копію карти тутешніх місць, а через деякий час вона розсипалася. Оцінивши його талант і повернувшись до того місця, благо я запам'ятала дорогу, і знайшовши того пройдисвіта, взяла до себе. І не дарма, трапилася не одна пригода, в якій його картографічні навички нам допомогли.

Наступним, до мене в команду, потрапили Джеймс і Емма, Йогансени. Будучи братом із сестрою, різниця яких була три роки, вони прекрасно ладнали, по секрету брат був старшим. Родом вони з Норвегії. Джеймс професійний фотограф, дуже уважний до деталей і може так сфотографувати місцевість, що ти в неї закохаєшся. Йому подобається цікавитися історією та культурою скандинавських країн. 

Щодо Емми, то вона лінгвіст старовинних мов. Займається перекладом, розшифровкою і шифруванням будь-яких текстів і написів. Це добра і відкрита людина, готова завжди прийти на допомогу. Але не раджу ображати і використовувати її, брат знайде вас і помститься. На відміну від брата, обожнює мистецтво, займатися живописом. Але об'єднує їх заняття альпінізмом і зимовими видами спорту. 

До мене в команду потрапили випадково. Емма тоді працювала в місцевій бібліотеці Норвегії, і, не знайшовши для мене потрібної книжки з розшифровки одного напису, зголосилася допомогти. Оцінивши її навички, я запропонувала їй роботу, вона погодилася, але з умовою, що я подивлюся роботи брата. Тоді мені дуже сильно не вистачало хорошого фотографа. Побачивши роботи Джеймса, а треба сказати, що почуття гумору він має чудове, я просто була вражена. 

Наступним до моєї команди потрапив Діма Кучеров. За національністю він був українцем, але через життєві складнощі жив Америці. Був механіком, добре володів комп'ютером, розбирався в автомобілях і майстерно ганяв. Того дня, я відпочивала на гоночній трасі, так швидкість мене розслабляє. Я запропонувала йому поганяти зі мною і зізнаюся чесно, це була перша людина, яку я насилу змогла перемогти. З його майстерністю, потрібно підкорювати гоночні траси, а він тут. Тоді, я і запропонувала Дімі, стати частиною моєї команди. І хоч він доволі не балакучий, але якщо говорить - говорить по справі.

Також у моїй команді обов'язково є Наташа, за фахом вона хірург, та її сестра кухарка Зоя. Різниця у них два роки, (Зоя молодша) але вони схожі, як дві краплі води. Єдина їхня відмінність, блакитні, як небо, очі Наталі та карі, як дерево, очі Зої. Спокійна і розважлива, життєрадісна і креативна, обидва такі різні, але разом настільки цікаві, що мені вони приглянулися одразу. 

І останні люди, без яких не обходиться жодна наша подорож, це Єва Янкевич, за освітою біолог і її чоловік зоолог, Валера Поліщук. Ці люди виручали нас дуже багато разів, і я впевнена, в цій пригоді вони теж будуть на висоті.

- І так, - проговорила я до своєї команди, - я знову рада вас усіх бачити. - Люди, що стояли навколо столу, по аплодували мені. 

Місцем зустрічі я призначила свій будинок, і вже за два дні, всі члени моєї команди зібралися в зборі.

- Ми теж раді тебе бачити, Поліно, - промовила Зої.    

- Яка пригода на нас чекає цього разу? - Поцікавився Валера.

- Нам дано завдання, відшукати втрачені скарби Ліми.

- Мені знайома ця легенда. - Захоплено, але зберігаючи спокій, промовив Рома, і за сумісництвом, моя права рука.

- Я й не сумнівалася. - Відповіла я йому, трохи гостро. - Але перед тим як приступити до справи, ознайомтеся з цим, вельми цікавим документом.

Я дістала з кишені лист, поклала на стіл і пішла заварювати чай. І поки возилася там, мої люди встигли прочитати його.

- Якщо вірити цьому дідусеві, на нас чекає дуже небезпечна пригода. - Констатував Джеймс.

- Не небезпечніша за попередні. - Нагадала Емма.

- Я повністю з вами згодна, тому, якщо хтось побоюється за своє життя, або не хоче брати участь в експедиції, що ж, я вас не змушую і розумію. 

- Ти ж знаєш, - промовив Діма, після невеличкої паузи, - ми завжди з тобою, і якою б не виявилася пригода, поганою чи доброю, небезпечною або безпечною, з результатом або без, ми завжди будемо поруч, щоб подати один одному руку допомоги. 

І начебто, на підтвердження цього, всі дружно кивнули, а на обличчі з'явилися посмішки.

Мені було приємно слухати настільки теплі, з ноткою відданості слова. Я належу до того типу людей, що люблять оточувати себе відданими друзями. Я ніколи не терпіла, не терплю, і не терпітиму зрадництва, обману, лукавства та інших, не природних якостей людини. 

Обговоривши всі новини, які стосувалися особистого життя кожної людини, ми приступили до розподілу обов'язків і планування подальших дій.

Провівши оперативну і злагоджену роботу, ми дізналися, що в археолога Сміта є тільки одна єдина дочка. Вона, близько двадцяти шести років, живе тут, незаміжня, і після смерті батька, успадкувала все, що він мав. Щодо матері дівчинки, то вона померла від раку, коли Оксані було шість років.

Трохи порадившись, було ухвалено рішення, вирушити до неї в гості, мені, Наталі, Дімі та Еммі. А решта залишаться тут і готуватимуться до майбутньої експедиції. 

Будинок Оксани розташовувався в досить гарному районі. Відкрили нам одразу, молода і приваблива дівчина, можливо, це і була Оксана Сміт. Дівчина виявилася високою і стрункою, заплетене у хвіст каштанове волосся, дуже добре підкреслювало її карі, від природи очі, і виразні риси обличчя. 

- Ви до кого? - Здивовано дивлячись на нас, запитала вона.

- Оксана Мері Сміт? - Уточнила я.    

- Так, а що власне... - Оксана не встигла закінчити речення, адже її перебила я. 

- Ми можемо поговорити у вас удома? 

- Не знаю, - але трохи подумавши, дівчина все ж таки впустила нас.