Читати книгу - "Шлях до порятунку, Олександр Немо"

— Ти сильніший, ніж думаєш, — сказав він після паузи. — Просто сам ще про це не знаєш.

Рома мовчки кивнув, але в голові була лише одна думка:

"Я маю стати сильнішим. Заради неї."

Коли група вийшла з лісу, перед ними відкрився вигляд на маленький будиночок. Він стояв одиноко на галявині, ніби покинутий страж цієї пустки. Іван першим запропонував перевірити його.

— Місце підозріле, але вибору в нас немає, — сказав він.

Вони обережно підійшли до будинку. Вікна були брудними і тріснутими, двері напіввідчинені. Іван Степанович підняв руку, сигналізуючи решті зупинитись, і повільно ввійшов усередину, з рушницею напоготові.

Всередині виявилось порожньо, але не без користі. На кухні вони знайшли кілька консервів, трохи води і... пістолет з одним магазином.

— Непогана знахідка, — Іван, насупившись, протягнув зброю Ромі.

— Мені? — Рома відступив на крок, замахавши руками. — Ні, ні, я не вмію з цим поводитись.

— Хочеш вижити? Вчися, — чоловік різко сунув пістолет йому в руки.
Парубок нерішуче взяв зброю, відчуваючи, як вона неприємно холоне в долонях.

— Ти впораєшся, парубче, — сказав старий військовий, похлопавши його по плечу. — Я вірю в тебе.

Поки жінки приводили в порядок кухню, Іван Степанович піднявся наверх, щоб оглянути кімнати. Древній скрип дерев'яних підлог посилював відчуття тривоги.
В одній з спалень він почув дивний шурхіт. Озирнувшись, він побачив, як з шафи повільно виповзає зомбі. Створіння кинулося на нього з непередбачуваною швидкістю, і чоловік не встиг ухилитись. Зуби потвори впилися в його руку.

— А-а-а! — пролуняв його крик, відлунням прокотившись по дому.

Рома, почувши цей звук, кинувся наверх, забувши про все. Він застав Івана, який прижимав зомбі до стіни, намагаючись відбитися.

— Рома! Допоможи! — крикнув чоловік, але той застиг, тремтячи від жаху.

— Я… я не можу! — прошепотів парубок, паніка сковувала його повністю.

— Зможеш! — прогарчав Іван, відбиваючись пораненою рукою. — Ти сильний! Ти впораєшся!

Рома з трудом підняв пістолет. Його руки тремтіли так, що він боявся випадково влучити в чоловіка. Але, зібравши всі сили, він натиснув на спусковий гачок.
Звук пострілу оглушив його. Голова зомбі розлетілася, і тіло впало на підлогу.

— Молодець, хлопець… — прохрипів Іван Степанович, тяжко дихаючи. Він перев'язав рану шматком сорочки і похлопав Рому по плечу.

Коли вони спустилися до родини, Віра та Ліза відразу помітили, що щось не так.

— Ваня... — почала Віра, але її погляд впав на кроваву пов'язку.

— Все в порядку, — спробував відмахнутися Іван. — Все під контролем.

Але Ліза побачила укус і заридала.

— Тато... Ні! Цього не може бути!

Віра теж поблідла, ледве тримаючись на ногах.

— Я знаю, що буде далі, — тяжко промовив Іван, дивлячись на свою руку. — Це кінець.

Рома стояв осторонь, ошелешений. Він не міг зрозуміти, що робити, куди себе подіти. Йому здавалося, що він не просто безсилий, але й винний у тому, що не встиг врятувати Івана Степановича.

— Ми залишимося тут на ніч, — сказав Степанович, намагаючись говорити твердо. — Тут безпечно.

Він спробував заспокоїти дружину та доньку, але було зрозуміло, що ніч буде довгою.
Рома знову занурився в неспокійний сон, і кошмари захлеснули його розум, як хвилі бурного моря.

Він знову стояв на тому місці, де вбили його друзів. Чув той самий гучний постріл, бачив, як голова друга розлітається на шматки. Почався божевільний сміх вбивці. Потім ще один постріл — і крик.

Але цього разу все змінилося. Обличчя друзів зникли, і на їх місці з'явилися Ліза та тітка Віра. Вони стояли на колінах, заплакані, благаючи про допомогу.

— Допоможи нам, Рома, — хлипала Ліза.

Але він був прикутий до місця, немов скований невидимими ланцюгами. Він не міг навіть зрушити з місця.

— Ти повинен був стати сміливішим, — відлунювали слова друга.
Постріл. Глухий і страшний. Ліза впала, кров залляла її обличчя, а в її очах застиг докір.

— Чому ти мені не допоміг? — прошепотіла вона, перш ніж її голова безсило впала набік.
Рома прокинувся, захлинаючись. Його тіло було липким від поту, серце шалено колотилося.

Зранку стан Івана різко погіршився. Його лоб був гарячий, губи пересохли, а дихання стало важким і переривчастим.

— Ви підете далі без мене, — сказав він, зібравши залишки сил.

— Тату, ні! — закричала Ліза, її голос тремтів від сліз.

— Я сказав, що так буде, Ліза, — Іван намагався говорити твердо, але голос видавав слабкість. — Тепер головне — ваша безпека.

Він покликав Рому, жестом вказавши йому сісти поряд.

— Рома, тепер ти будеш відповідальним за мою родину.