Читати книгу - "Усе, що ви не знали про Гоґвортс , Дар’я Зелена"

Глава 5

Отож усі речі були куплені і підходило до кінця свого існування цьогорічне літо. До сімʼї Еверлін за 8 днів до початку навчального року у Гоґвортсі прийшла (точніше прилетіла) Ситула Лофтхар. Вона повідомила про потяг «Гоґвортс-експрес» і сказала, що допоможе дістатися туди Зої та її батькам. Настав час збирати речі: декілька речей зі звичайного одягу, мантії, шкільні приладдя, що можуть вміститися до чемодану, предмети гігієни, улюблені іграшки і таке інше. На вершині усієї купи речей сидить сова Гедзбі, яку Маргарет дуже полюбила, на відміну від тата, котрий вже пізнав на своїй сорочці усю суть сов. Але Гедзбі любила усю сімʼю Еверлін і Ситулу також.

31 серпня Ситула прийшла до Еверлінів щоб забрати їх у Лондон і доставити до Гоґвортс-експресу. Перед цим вони встигли попити чаю і поговорити про школу і предмети, яким навчатиметься Зої. На диво для Ситули, приїхали вони раніше, аніж треба і встигли погуляти вуличками Лондона. Поступово усі наблизилися до станції, де знаходилася платформа 9 та 3/4.

— Нам сюди! —говорить Ситула.

— В стіну? — звиклий до магії говорить тато.

— Так, саме в неї. — сміючись, говорить Ситула. — Ось, подивіться.

Поблизу стояв хлопчик с таким самим набором речей, як і у Зої. Він розбігся і на шаленій швидкості влетів в стіну, а потім щез за нею.

— Ого! Неймовірно! — сказала місіс Еверлін.

— Авжеж. Скільки магії в цьому світі? Там в стіни бігають, там на метлах як відьми літають, — іронічно говорить тато.

— Так, достатньо слів, нам пора йти, — поважно закликає родичів Зої Ситула. — На рахунок 3, Зої, ти розбігаєшся і, міцно тримаючи візок з речами, вбігаєш у стіну! Один, два, три!

***

Не зрозуміло де і що, коли і звідки. Зої опинилася поза стіною, де її зустрічав потяг з величезною кількістю вагонів, названий «Гоґвартс експрес». Червоне забарвлення потягу виділялося на фоні сірих людей, які, хоч і були сірими на вигляд, не були сірими у душі. Усі в спішці, штовханині, батьки допомагають їх маленьким чарівникам занести багаж до потягу, прощаються з ними на пів року. І батьки Зої розуміють, що і їм доведеться віддати свою дочку до названого «пансіону», який знаходиться далеко-далеко в горах. Отут батько не витримує, і по його вже сірому обличчю бере свій шлях сльоза:

— Ми будемо сумувати за тобою, доню, — говорить він.

— Люба Зої, ти наше сонечко, сподіваюся у тебе вийде опанувати магію. Потім і нам полагодиш зламану ручку на дверцятах, так, Вільяме?

Тато соромливо відвернувся набік і почав щось бурмотати собі під ніс.

Прийшов час відправлення, Зої попрощалася з батьками, зайшла до свого вагону, і, виглядаючи у вікно, сумно помахала їм рукою.

Батьки Зої поверталися додому, та біля садиби зустріли Ситулу, що одразу полегшила камінь на душі.

— Не опускайте носа, у вас все ще є можливість спілкуватися з вашою дочкою. Це робиться за допомогою совиного листування. Ґедзбі сама вас знаходитиме і відправлятиме вам листа від Зої.

— Не дай премудрий директор «Гоґвартсу» вона знов мені зіпсує сорочку, — мовив тато Зої.

— Це вже на її розсуд. Може, Ви їй просто сподобалися. О… також є одна цікава річ. Існують такі листи, що самі можуть говорити, називаються — кричалки. Ой, я так сміюся коли вони приходять учням за обідом! За що тільки родичі учнів не сварять. Одного разу навіть щура в посилці хтось до батьків прислав. Ото гумореска на весь «Гоґвартс»!

— О, сподіваюся, що нам не доведеться їх відправляти Зої, — мʼяко сказала Маргарет.

— Ой, в мене вже час їхати. Я повинна супроводжувати дітей до банкетної зали сьогодні ввечері, — сказала Ситула.

— Усього найкращого! — каже тато.

А тим часом Зої вже їде у купе…

Глава 6

— Привіт, можна до тебе присісти? — говорить якийсь хлопчик, посуваючи дверцята купе.

— Так, звісно. — Зої говорить невпевнено.

— Я Синамус Браун.

— Я Зої, Зої Еверлін.

— Ти вперше їдеш до Гоґвартсу ? — питає Синамус.

— Так, а ти вже був там? Чи ти можеш мені щось розповісти про нього?

— Так, я вже на 2 курсі, за минулий рік я не встиг багато чого побачити, проте навіть так вскочив у різноманітні халепи! Гогвартс — просто неймовірний замок-школа. Там є стільки предметів мистецтва: статуї, барильєфи, картини відомих магів-художників, стародавні речі чаклунів. Школа просто величезна, я її за рік не зміг опанувати!

— Ого, а як там вчитися? Які там предмети викладають? Ті ж самі, що й у Лондоні? Чи там справедливі вчителі?

— Вчителі там здебільшого добрі, мені дуже подобається професор з заклинань, він, буває, дуже любить пошуткувати . Професор Шарп сам по собі не лялечка, проте мені подобаються його уроки зіллєваріння.

— Зіллєваріння? — питає Зої.

— Так, і не тільки. На 1 курсі я вчив сім основних предметів: трансфігурацію, чари, зілля, історію магії, захист від темних мистецтв, астрономію та гербологію. Додатково першокурсники вивчали польоти на мітлах.

— Навіть не віриться, що це не казка! — захопливо мовить Зої. — Тобто ти вже вмієш чаклувати?

— Так, дивись, ось найпростіше — люмос!

Чарівна паличка Синамуса засвітилася блідим світло-синім кольором.

— Нічого собі! Оце так чудо! — вигукує Зої.

Тут до них в купе вривається виснажена дівчинка.

— Вибачте, — говорить вона, голосно хекаючи, — чи можна присісти?

— Так, звісно, — говорить Зої. — Щось трапилося?

— Ми з мамою так довго просиділи в кафе за морозивом, що я ледь не пропустила потяг. Коли вже зайшла, то хвилин пʼятнадцять шукала місце, усі купе зайняті! До речі, я також ще одну загубишку привела.

— Привіт, — мовив голос десь з потягу.

Зої встала з ліжка та подивилася за двері купе. Там стояла худенька світла дівчинка.