Читати книгу - "Безлюдні острови 14-16, Вальдемар Лисяк"

Ла Фер'єр, найбільша цитадель у Західній півкулі

Двадцять тисяч людей втратили життя в прірвах і від побоїв під час будівництва цитаделі Ла Фер’єр. Навіть друг Фіделя Кастро, Алехо Карпентьєр, мусив визнати, що колоніалізм не знав таких звірств: колоністи уникали вбивати рабів, бо це означало грошові втрати. Тут, однак, смерть негра не виснажила державну скарбницю: доки існують негритянки, які народжують, — а вони були і були завжди — ніколи не бракуватиме рук, щоб нести цеглу на вершину. гори.

Звідкись здалеку почали напливати глухі стуки тамтамів...

"Хоох. Серкі, Монафікі, Могунда, Курра".

"Хоох. Ібліс".

"Громадський скарб" Королівства Гаїті був потоплений у цитаделі Ла Фер’єр, що зробило її найбільш неприступною з усіх окопів людини. Циклопічні стіни, що подорожують під небесне склепіння, як апокаліптичний галеон, який підвішено у просторі над земною кулею, мали два з половиною метри товщини в найтоншому місці. Протягом тринадцяти років щодня забивали кількох биків, щоб вилити їхню кров у розчин, який скріплював каміння та робив його стійким до куль. Учень Вобана, інженер Ла Фер'єр, перевершив свого вчителя; Ще до Другої світової війни Річард Халлібертон дивувався, дивлячись на жахливий північний бастіон: як вдалося закласти під нього фундамент? За розрахунками експертів, він повинен зруйнуватися через відсутність достатньої опори з землі. Архітектор-чарівник Генріха І безкарно порушив закон всесвітнього тяжіння.

"Exegi monumentum!" (Я пам'ятник собі поставив) - як сказав Горацій.

Урбаністика інтер'єру зробила Цитадель містом, від резиденції короля до кухонь, стаєнь і в'язниці. Тут можна було замкнутися з 15 тисячами людей, з генералами, пажами, блазнями і повіями, і знущатися над будь-яким ворогом. Тут можна було стати єдиним, самодостатнім космосом. Про це думав Генрих, сидячи в кріслі і спостерігаючи за агонією каторжників, які мурашиним ланцюгом рухалися до символу своєї свободи. Він дивився на безпорадний світ біля підніжжя замку, який міг створити Бог, якби тільки в нього були гроші. Білі люди, коли прийдуть сюди, прийдуть, щоб відчути приниження!

Тубілець-екскурсовод розповідає, що одного разу у фортецю завітала група прусських офіцерів. Бажаючи справити враження на короля, вони заговорили про залізну дисципліну, що панує в прусській армії. Генріх мовчки слухав. Коли вони закінчили, він викликав роту "королівських дагомейців" і наказав їм пройти вздовж зовнішньої стіни Цитаделі. Коли компанія дійшла до рогу, монарх дав наказ змінити напрямок. За третім кутком уста Генріха мовчали, і рота рушила в прірву. Жоден солдат не зупинився. Пруссаки зблідли від жаху. Генріх спокійно дивився на них, нічого не кажучи...

"Хоох. Серкі, Монафікі, Могунда, Курра".

"Хоох. Ібліс".

Гід замовк і дивиться тобі в обличчя. В його очах така ж гордість, як у римлян, які згадують Нерона, у монголів, які вшановують Чингісхана, і у палестинців, які оплакують асасинського Старця з Гори, який, коли хрестоносці прийшли налякати його, махнув йому рукою, і відразу ж двоє охоронців сплигнули з вершини замкової вежі, розбиваючись у дворі у ніг омертвілих лицарів, і він сказав:

- Таких у мене тисячі. Що ви можете мені зробити?

Розбиті захисні мури Ла Ферьє; на них гармати та ядра, які так і не встигли втупити в бій з ворогом

Гід розповідає про армію Генріха I. Тисячі солдатів. Емісари короля Англії прибули спитати, наскільки велику армію їхній темношкірий союзник міг би виставити проти Франції. Зранку розпочався парад. Цілий день марширували озброєні полки, нескінченні ряди чорних лиць у барвистих одностроях. Минали години під палючим сонцем, а страшна змія неухильно рухалася перед очима здивованих англійців і зникала за рогом стіни. Увечері англійці були близькі до непритомності і попросили припинити парад.

Дивишся в обличчя гіда. Провідник опускає очі і додає, що за цією стіною ті ж самі чотири частини переодягалися в нову форму. Тисячі мундирів!

"Хоох. Серкі, Монафікі, Могунда, Курра".

"Хоох. Ібліс".

Чорношкірий король Гаїті, Генріх І (сучасна гравюра)

У дворі La Ferriere стоїть обеліск з написом: "Тут спочиває король Генріх Крістоф 1767-1820. Його девізом було: "Я повстав із попелу небуття". Десь нижче знаходяться скрині з перлами та коштовностями, які крадуть сон у шукачів скарбів, а також золото, оцінене у вартість коронації Бокасси – 30 мільйонів доларів. Довкола валяються мільйони куль і тисячі гарматних стволів, які так і не встигли вистрілити. Деякі мають девіз Короля-Сонця: "Ultima Ratio Regum" (Останній аргумент Королівства). Добрий проти людей. Безпорадний проти духів.

Духи правлять чорним світом, як з’ясували три найлютіших тирани звільненої Африки. Амін-вбивця пав, коли посварився з духами Уганди та Танзанії. Бокасса був таким же дурним, ставлячись до духів чорних людей, як до випаленого степу - буша. Він знизав плечима, коли замбійський чаклун Нгомбе передбачив швидке падіння імперії. Та розвалилася через два роки. В Екваторіальній Гвінеї Масіас, Великий-Народний-Лідер-Батько-Усіх-Гвінейських-Дітей-і-Єдине-Вічне-Диво-Гвінеї, винищив п’ятдесят тисяч людей. Офіцери підготували змову, але довелося чекати. Масіас убивав жінок і дітей, а їм довелося чекати. Після перемоги один із них пояснив: Завдяки дружині Масіаса, над ним чував Кайман, символ довгого життя. В останній час він втратив опіку Каймана, тому що його дружина поїхала в Азію, і ми цим скористалися. Неможливо втриматися на троні без допомоги духів, а тим більше всупереч їм, навіть якщо він такий же великий, як орел Бокасси або як цитадель Генріха.

Старий Дювальє на Гаїті ніколи не був скинутий, тому що він засвоїв уроки минулого і заснував свою владу на поклонінні духам, "вуду". "Вуду" — це релігія гаїтянських чорношкірих, що витанцьовується, музика, магія та віра в пантеон духів "лоа" та африканських божеств, нічні таємниці з кривавими жертвоприношеннями тварин, володіння та переслідування, таємниче "чудотворство" та телепатія, і нарешті "зомбі" – "живі мерці" , вони ж "Гаїтянські привиди". "Зомбування" — це викликання летаргії, тривалого отупіння (амнезії) та "воскресіння", що здійснюється "бокорами" (жерцями "вуду"). Ці чудеса (особливо "оживлення трупів") шокували науку, яка протягом кількох десятиліть не могла розгадати навіть частки демонічної загадки, але нещодавно (1984) був зроблений перший крок – молодий гарвардський ботанік Едмонд Уейд Девіс викрав секрет зілля на Гаїті (основний інгредієнт: тетродоксин), за допомогою якого "бокори" творили чудо, повертаючи до життя "змерлих людей" людей (фактично ж, введених в летаргію). Мінімальна передозування цього напою викликає смерть замість летаргії, тому нікого не дивує, коли з Гаїті приходять новини про серію раптових смертей чиновників, які хотіли боротися з "вуду".

Перші