Читати книгу - "Безлюдні острови 14-16, Вальдемар Лисяк"
- Жанр: Наука, Освіта
- Автор: Вальдемар Лисяк
Ці безлюдні острови присвячені Анрі Крістофу, одному з чорношкірих тиранів; комендантові Аушвіцу, Рудольфові Гессу, та Каролю Войтилі, більш відомому як Папа Римський Іоанн Павло ІІ.
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
ВАЛЬДЕМАР ЛИСЯК
БЕЗЛЮДНІ ОСТРОВИ
Видавництво: Krajowa Agencja Wydawnicza, Kraków, ©1987
Переклав: Марченко Володимир Борисович, 2024
ОСТРІВ 14
ЛЕ ФЕРЬЄР (ГАЇТІ)
АНРІ КРІСТОФ
БАЛАДА ПРО ЧОРНИХ МАКАФО І ПРО ДУХІВ
"На верховині Єпископської Митри, наїжачившись риштуванням,
здіймалася друга гора – фортеця Ла-Фер'єр (...) всіх жителів
Північної Рівнини силоміць змусили будувати небачену цитадель.
Кожного, хто намагався протестувати, карали на смерть (...) Було
щось нескінченно болісне в тому, що негра окладав києм негр, такий
же чорний, як він, такий же губастий, кучерявий, плосконосий,
рівний тобі, народжений, як і ти, в злиднях на горі, і, можливо,
таврований тим самим вогняним тавром, що й ти. Якби в одному
домі сини били батьків (...)
Король Анрі Крістоф, у супроводі кінних офіцері. Часто навідувався
до цитаделі, щоб перевірити, як посуваються роботи (...) Іноді
одним рухом нагая він наказував стратити якого-небудь
бідолаху (...) Король наказував поставити крісло на верхній терасі,
повернутій в бік моря; вона нависала над безоднею, зазирнути в яку
боялися найбільші сміливці. Отож, сидячи на краю тераси, де ніщо
не відкидало на нього тіні, він був вище за всіх і міг осягнути свою
владу в усій її безмежності (...)
І негри, мешканці Рівнин, задерши голови, дивитимуться на
фортецю (...) думаючи що там, над птахами, король з їх власної
раси чекає ближче до неба, яке всюди таке ж саме, доки не
загримлять бронзові копита десяти тисяч коней Огуна...".
(Алехо Карпентьєр "Царство від світу цього",
Переклад видавництво "Дніпро" 1981).
Макафо, мовою хауса: "сліпець"
Спочатку була жінка. Жінка була дочкою Сонця і Місяця, вона мала великі груди, великий живіт і стегна, мов стовбури дерев. Її шкіра сяяла, як змащене маслом чорне дерево. Її губи були червоні. Увечері, коли Сонце спало, а Місяць був зайнятий в іншому місці, до хатини жінки прослизнув Божий виродок. Був він виродком і мав вдачу виродка. І сказав він жінці:
- Дозволь мені жити у твоєму домі, як живе воша в волоссі дружини царя.
- Я тебе не знаю, — сказала жінка. - Геть звідси.
Жінки розумні, диявол рідко може перехитрити цих створінь. Але Божий виродок був дуже хитрим. Він зняв з себе пов’язку на стегнах, свій єдиний одяг, і показав жінці, як у нього стирчить "макафо". Жінка оніміла, і бажання перелилося в неї з очей на руки, на живіт і ноги, поклало її на мат і наказало широко розвести стегна аж до стін. Виродок скрикнув:
- Боже, поможи! Боже, поможи мені!
І він оволодів жінкою п’ять разів, аж доки вона не знепритомніла. Тоді живіт жінки став великий, як слон, круглий, як гарбуз, і він болів, як незагоєна рана. Жінка народила кулю. Ця куля росла і росла, поки не стала світом. Світ перетворився на "ssongo" [скотний ринок] і став нестерпним, мов злий цар. І не було іншого способу врятуватися від нього, крім смерті. Таким є цей світ, як злий цар.
"Хоох. Серкі, Монафікі, Могунда, Курра"[1].
"Хоох. Ібліс"[2].
Одного разу в 1940-х роках темношкірий капрал французької армії, якому було близько двадцяти років, побачив у музеї картину Енгра, на якій Наполеон, одягнений у коронаційний одяг, сидить на троні. Картина була кольоровою. Наполеон був красивий. Його вбрання було найгарніше, з соболів і пурпурної тканини, на якій був вишитий герб імперії - золоті бджоли. Чорношкіра людина Бокасса не міг відірвати від нього очей.
Другий раз він побачив це вбрання на картині Давида "Коронація Наполеона". Капрал купив кольорову репродукцію, повісив на стіну і, затамувавши подих, дивився на неї. Імператор стояв на сходах вівтаря в соборі Паризької Богоматері. Поруч із ними – світські та церковні сановники. Його дружина Жозефіна впала на коліна перед імператором. Наполеон накладав їй на голову корону.
Жан-Огюст-Домінік Енгр. Наполеон на імператорському троні. 1806
Жак-Луї Давид, Коронація Наполеона (фрагмент)
Чорношкірий капрал Бокасса згадав про прізвисько "маленький капрал", яке солдати дали Бонапарту під час італійської кампанії. Він також був маленьким капралом. І він сказав собі: Бокасса теж буде чудовий! Бокасса доконає великих справ і зробиться героєм! Прийде день, коли Бокасса стане ще більшим за Бокасу!
Наполеону було двадцять чотири роки, коли він став генералом. За двадцять чотири роки служби в армії Бокасса дослужився до звання капітана. У 1965 році він влаштував державний переворот на своїй батьківщині та призначив себе довічним президентом Центральноафриканської Республіки, та ще й маршалом, "щоб врятувати свою країну". Саме так він і сказав.
Через дванадцять років чорношкірий президент Бокасса перетворив республіку на Центральноафриканську імперію, одну з двадцяти найбідніших країн світу. Були голод, злидні, відчай і чорношкірий імператор, перевдягнений в Наполеона. "Не можна творити історію без жертв", сказав Бокасса. Саме так він і сказав.
Звідкись здалеку почали долинати глухі стуки тамтамів...
"Хоох. Серкі, Монафікі, Могунда, Курра".
"Хоох. Ібліс".
Днем, коли Бокасса зробився навіть більшим за Бокассу, був день його коронації. Трон Наполеона здався йому замалим. Його трон важив дві тонни, був заввишки з одноповерховий будинок і мав форму орла з розмахом крил 4,5 метри, зліплених з 900 позолочених пір'їн. Коронаційна мантія Наполеона здалася йому малою. Його мантія була довгою, мов дорога крізь пустелю, вишита золотими бджолами, зірками та мільйоном діамантів. Повітряним мостом з Парижа привезли офіціантів, оркестр, тонни квітів і феєрверків, шампанського і віскі. Французькі кравці пошили п'ять тисяч наполеонівських костюмів для гвардійців, камергерів, кучерів, конюших і слуг. Французькі фірми надали кінську збрую та екіпаж за наполеонівським зразком. Призначені для екіпажу сиві коні, привезені з Нормандії, хрипіли в екваторіальній спеці.
Бокасса в коронаційному одязі
4 грудня 1977 року папський делегат відслужив коронаційну месу в соборі Паризької Богоматері в Бангі. Інтронізація відбулася на стадіоні. Імператор Бокасса I сам коронувався, як Бонапарт. Після того він поклав царську діадему на свою дружину, яка стояла перед ним на колінах. Все було як на картині Давіда і коштувало 30 мільйонів доларів. У ХХ столітті ніхто, крім нього, не робив копію жодної картини за таку ціну. "Не можна творити історію без жертв".
Корону Бокасси увінчала діадема у формі серця вагою 138 карат. Одягнувши її,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Безлюдні острови 14-16, Вальдемар Лисяк», після закриття браузера.