Читати книгу - "Будинок безлічі шляхів"

— Повірити не можу! — вигукнула дівчина. — Вона ж мала запакувати їх у першу чергу, на саме дно. 

Чарліна перевернула саквояж і витрусила весь його вміст на підлогу. З нього повипадали гарненько поскладані спіднички, сукенки, панчішки, блузочки, два плетені жакети, мереживні нічні сорочки та інша білизна в такій кількості, що вистачило би десь на рік. Вершину купи увінчала пара новеньких тапок. Тепер саквояж став плаский і порожній. Усе ж Чарліна спершу уважно обмацала його зсередини і лише тоді відкинула геть, скинула окуляри з носа вільно теліпатися на ланцюжку і замислилася, чи їй, бува, не заплакати. Пані Бейкер і справді забула спакувати книжки. 

— Що ж, — сказала Чарліна, прокліпавшись і проковтнувши кілька гірких клубків, які підступили до горла. — Певно, я досі ніколи по-справжньому не опинялася поза домом. Наступного разу, коли кудись їхатиму, сама пакуватиму саквояж і заповню його книжками. А поки що доведеться якось обходитися. 

Щоб якось обійтися, вона витягла на захаращений стіл другу торбу і посунула, щоби зробити для неї місце. З протилежного краю на підлогу впали чотири молочні кухлі й один чайничок. 

— А мені байдуже! — відреагувала Чарліна на їх падіння. 

Правда, їй стало трохи легше від того, що кухлі були порожніми та не розбилися, а просто впали. Чайничок теж уцілів, він лежав на боці та пускав на підлогу цівочку чаю. 

— Певно, в цьому полягає сприятливий бік чарів, — визнала Чарліна, похмуро витягуючи з самого верху торби сочистий м’ясний пиріг. 

Вона підсмикнула спідницю, виклала лікті на стіл і з задоволенням відкусила від пирога величезний шматок. 

Щось холодне і трепітне торкнулося її голої правої ноги. 

Чарліна завмерла, не наважуючись навіть жувати. 

«У цій кухні повно магічних слимаків!» — подумала вона. 

Холодний дотик перемістився по її нозі. Водночас з-під столу долинуло ледь чутне скімлення. 

Чарліна обережно відвела вбік поділ спідниці та край скатерки і глянула вниз. Під столом сидів манюній неймовірно кошлатий білий песик і жалібно дивився на неї, дрижачи всім тільцем. Помітивши, що Чарліна дивиться на нього, він нашорошив кошлаті вушка і почав метляти по підлозі куцим тоненьким хвостиком. А тоді знову заскімлив. 

— Ти хто? — запитала Чарліна. — Мені ніхто не казав про собаку. 

Із повітря знову озвався голос дідуся Вільяма: 

— Це Приблуда. Будь із ним доброю. Він прибився до мене і, здається, всього боїться. 

Чарліна не знала, як їй треба ставитися до собак. Мама казала, що вони брудні та кусаються і що вона ніколи не дозволить завести в домі собаку. Тому щоразу, зустрічаючи якось пса, Чарліна дуже нервувала. Але цей песик був мацюпуній. До того ж він здавався надзвичайно білим і дуже чистим. А ще він виглядав значно більш наляканим Чарліною, ніж Чарліна була налякана ним. Він весь тремтів. 

— Ой, та не тремти ти, — сказала Чарліна. — Я тобі нічого поганого не зроблю. 

Приблуда й далі тремтів і жалісливо дивився на неї. 

Чарліна зітхнула. Вона відламала великий кусень пирога і простягнула Приблуді. 

— На, — сказала вона. — Це тобі за те, що ти все-таки не слимак. 

Приблуда потягся блискучим чорним носиком до шматка пирога. Він подивився на Чарліну, щоби впевнитися, що вона не дражниться, а тоді дуже чемно й акуратно схопив шматок пирога зубами і з’їв. А тоді благально глянув на Чарліну. Та, вражена його вишуканими манерами, відламала ще один кусень. Потім — іще один. Зрештою, вони поділилися пирогом пів-на-пів. 

— Це все, — сказала Чарліна, струшуючи крихти зі спідниці. — Нам доведеться розтягнути цю торбу надовго, бо в домі, здається, немає ніякої іншої їжі. А тепер, Приблудо, покажи мені, що робити далі. 

Приблуда негайно потрюхикав до дверей чорного ходу й зупинився, махаючи хвостиком і тихенько подзявкуючи. Чарліна відчинила двері, що виявилося нітрохи не легше, ніж відкривати двоє інших дверей, і вийшла за Приблудою на заднє подвір’ячко. «Певно, Приблуда має на увазі, що я мушу напомпувати води для мийки», — подумала вона. Але Приблуда проминув колонку і підійшов до хирлявої яблуньки в закутку, тоді підняв задню лапу і подзюрив на деревце. 

— Зрозуміло, — сказала Чарліна. — Це ти так можеш, але я — ні. До того ж не схоже, щоби дереву це пішло на користь. 

Приблуда глянув на неї і потрюхикав навколо подвір’ячка, обнюхуючи все на шляху і задираючи лапу на кожен жмутик трави. Чарліна бачила, що тут песик почувається у цілковитій безпеці. Якщо подумати, то й вона теж. Тут усюди було таке тепле відчуття захищеності, ніби дідусь Вільям наклав на це місце охоронні чари. Чарліна стояла біля колонки і дивилася поверх огорожі на круті гори. З їх вершин спливав легкий вітерець, що ніс із собою запах снігу і свіжих квітів, і це чомусь нагадало Чарліні про ельфів. Вона замислилася, чи вони, бува, не забрали дідуся Вільяма кудись туди. 

«Краще б вони повернули його додому чимшвидше, — подумала вона. — Я збожеволію, якщо мені доведеться провести тут більше, ніж один день!» 

У кутку біля стіни будинку стояла невеличка хижка. Чарліна підійшла, аби роздивитися, що там, бурмочучи собі під ніс: «Певно, лопати, вазони і тому подібне». Потягла на себе важкі двері, але виявила всередині великий мідний бак, маглівницю і вогнище, щоб розпалювати під баком вогонь. Якийсь час дівчинка розглядала це все, ніби якісь музейні експонати, аж поки не згадала, що і в них удома на подвір’ї є подібний сарайчик. Він був для неї не менш загадковим місцем, ніж оце, бо їй завжди забороняли туди заходити, проте вона знала, що раз на тиждень приходить праля з червоними руками та червоним лицем і розводить у тому сарайчику повно пари, і в результаті якось з’являється чистий одяг. 

«Ага. То це пральня, — припустила вона. — Певно, мені треба позакидати торби з пранням у цей бак і прокип’ятити їх. Але як? Я починаю думати, що провадила надто тепличне життя». 

— Причому зовсім непогане, — промовила вона вголос, згадавши червоні руки та червоне лице пралі. 

«Однак це ніяк не допоможе мені помити посуд, — замислилася вона. — Ані прийняти ванну. Ну бо що, я мала би прокип’ятити себе в цьому баку? І де мені спати, заради всього святого?» 

Залишивши двері відчиненими для Приблуди, дівчинка зайшла всередину, пройшла повз раковину, біля торб із пранням, проминула захаращений стіл, купу її власних речей на підлозі, а тоді потягнула на себе двері у протилежній стіні. За ними знову виявилася затхла вітальня. 

— Ну, це жахливо! — сказала вона. — Де спальні? Де ванна і туалет? 

Знову озвався втомлений голос дідуся Вільяма: «Щоб потрапити до спалень, а також у ванну і туалет, поверни наліво відразу ж, як тільки відчиниш кухонні двері, люба. Прошу вибачити за безлад, що його ти там застанеш». 

Чарліна озирнулася на відчинені кухонні двері та кухню за ними. 

— Он як? — мовила вона. — Що ж, подивимося. 

Вона обережно пройшла назад у кухню і зачинила двері перед собою. Тоді знову їх відкрила, доклавши зусилля, що вже потрохи починало здаватися їй звичним, і різко повернула на лівий одвірок, перш ніж устигла подумати, ніби це неможливо. 

Вона опинилася в коридорчику,