Читати книгу - "Нові казки під подушку"

— Таточку, недарма мені сьогодні наснились цукерки на ялинці! — вигукнула дівчинка і поспішила в дім прикрашати зелену красуню.

Білочка спершу втішилася, а тоді почула слова Настусі й згадала про іншу дівчинку, яка жила поряд у великому будинку. Звали її Оленка, і сьогодні їй привезли величезні пакунки з цукерками та іграшками, які передали батьки. Але Різдво вона святкуватиме сама-самісінька. Оленчин батько дуже поважний чоловік — міський голова Добромилі. Він постійно затримується на роботі і повертається дуже пізно, коли дівчинка вже спить. Мама-науковець частіше буває за кордоном, аніж вдома. Виховує Оленку дуже сувора няня, яка не відпускає її з дому ні на крок. У школу дівчинка також не ходить — батьки знайшли їй найкращих учителів, які самі приходять до неї. Тому й друзів Оленка не має. Відтак кожного Різдва загадує одне-єдине сокровенне бажання: знайти друга.

От Білочка пристрибала до її вікна, тихцем постукала і помчала далі. Дівчинка, побачивши її, вибігла на вулицю, кинулася наздоганяти рудохвосту і спинилася вже аж біля сусідського дому. Оленка ненароком зазирнула у вікно — а там дівчинка, її ровесниця, в дуже бідній поношеній сукенці прикрашає ялинку.

Настуся — а то була саме вона — принесла все, що знайшла у коморі, до кімнати і розвішувала на тонких лапатих гілочках лісові горішки та жолуді, а великі горіхи загортала в блискучу фольгу, і вони тоді нагадували справжні цукерки.

Батьки дівчинки не могли натішитись з винахідливості доньки, і пообіцяли, що наступного року таки зароблять гроші на велику ялинку із справжніми цукерками.

Як почула це Оленка за вікном, то відразу зрозуміла, що цього року на Різдво загадає зовсім інше бажання. Та щойно вона про це подумала, як злегка посковзнулася і вдарила ручкою по підвіконні. Всі, хто був у хатині, відразу ж її помітили і вибігли на вулицю.

— Хто ти і як тебе звати? — відчиняючи двері гукнула Настуся.

— Оленка, — тихо відповіла дівчинка.

І тієї ж миті всі раптом завмерли: на містечко вперше за багато років падав густий лапатий сніг.

Батьки Настусі запросили маленьку сусідку в гості й напоїли гарячим чаєм, адже та стояла на снігу в самій лише сукні, а потім провели її додому. На порозі Оленку вже зустрічала няня, яка місця собі не знаходила, — так хвилювалася за свою вихованку. Весь дім обшукала! На радощах навіть не насварила за непослух, як робила завжди, а просто вклала спати зі словами: — Завтра батько розповість тобі, чому так не можна робити.

Оленка довго вовтузилася в ліжку і таки загадала нове бажання:

«Хочу, щоб у Настусі було таке Різдво, про яке вона мріє. Нехай у мене опиниться її ялинка, а в неї — моя. Зі справжніми цукерками».

З тим і заснула.

А вранці мешканці Добромилі побачили справжнє диво — снігову заметіль. Старі мудрі люди хитали головами, всміхалися й приказували, що в містечко нарешті повернулися добро і дива. І це справді було так. Привітавши батьків зі святом, Настуся розгорнула одну блискучу обгортку — просто так, щоб подивитися на горішка. А всередині була смачна шоколадна цукерка! Дівчинка по черзі розгортала обгортки — всюди були справжні солодощі! Ох і зраділа вона, заплескала в долоньки. Пригостила батьків та, взявши найсмачніші цукерки, побігла до своєї нової подруги — сусідки Оленки.

Оленка ж прокинулася на світанні і побачила, що на ялинці висять горішки та жолуді. Її радості не було меж! Різдвяне бажання таки здійснилося! А тут ще й Настуся прибігла до неї додому. Її перша справжня подруга.

Сіли вони біля вікна і довго дивились, як кружляють у небі сніжинки. І раптом до них прибігла та сама Білочка, яка привела Оленку вчора до Настусі. Дівчатка, не роздумуючи, вирішили віддати рудій красуні всі горішки та жолуді з Оленчиної ялинки.

Так воно в житті й буває: якщо ти робиш добро, то воно неодмінно до тебе повернеться, та ще й стократ помножене. Доброта Білочки обернулася аж трьома різдвяними дивами: у містечку Добромиля вперше за багато років випав сніг, Настуся отримала на Різдво омріяну ялинку з цукерками, а Оленка знайшла справжню подругу. Адже чим більше у світі буде добра, тим частіше ставатимуться дива.

Маріанна Фіртка

Лука, що навчився справжньої магії

Частина перша,

в якій розумію, що хочу жити у снах або де завгодно, тільки не з…

Обінус-мантарус-кват! Обінус-мантарус-кват! Обінус-мантарускват!.. Я ж усе роблю, як треба! І паличка чарівна у мене є, і мантія з маминої сукні так гарно мерехтить. А ось і мій друг-папуга. Ну, не сова, звісно, як у інших чарівників, та її годі впіймати. І мама ледве на папугу погодилась… Чому ж мені не вдається? Коли ж та магія бризне кольоровими промінчиками з чарівної палички? Ану, ще раз! Може, треба трошки сильніше махнути донизу, потім легенько вгору і зовсім-зовсім повітряно — вбік: обінус-мантарус-кват! Ой-йой-йой!!! Вдалось! Мені вдалось!!! Дивіться всі: сніжинки, що падали за вікном, раптом зібралися докупи і пішли у танок! На тлі ліхтаря. Я точно побачив, як вони, наче взявшись за руки, почали кружляти у іншому напрямку! Ось вони утворили фігурки смішних маленьких людей у старомодних сукнях і затанцювали прегарний танець! Здається, мама називала його вальсом. Вони з татом нещодавно теж так танцювали. На річницю їхнього весілля. Десять років. Скоро й мені виповниться десять. Такий ще малий, усі кажуть. А я вже навчився чарувати! Ура! Нарешті я теж чарівник! Ану, спробую щось вдома вичаклувати. Обінус-мантарус-світ! Ще один помах чарівної палички — і лампочка в кухні почала вигравати різними барвами! Ого! А казали — це неможливо! Ще й як можливо насправді! Ура!!! Ану, ще, може, начаклую собі торт. Такий, як на дні народження у Данилка. Давно його хотів, але мама все казала, що вона з тим морочитися не буде, і замість триповерхового велетня у формі машинок з улюбленого мультика насмажила мені оладок… Ану: обінус-мантарус-торт! Ого! На столі просто-таки з нічого почали виникати солодкі коржі, а між ними — смачнючий сирний крем. Потім усе залила кольорова пастила — і ось він, тортик моєї мрії, уже потроху набирає форму! Як же це приємно: керувати снігом, світлом, створювати смакоту! Треба сказати мамі, що татові можна більше не працювати цілими днями, я тепер начаклую нам їжі!