Читати книгу - "Одного разу на морі , Юлія Вирва "

РОЗДІЛ 5

Після бару вони вирушили на пляж. Легенький вітерець обдаровував їх довгожданною прохолодою. Сонце вже сідало за обрій розфарбовують небо барвами осені. Повітря пахло сіллю. Хвилі билися об берег, залишаючи на ньому різноманітні водорості та мушлі. Їхні серця в той час починали битися в унісон.  Душі ,спраглі до кохання тягнулися одна до одної. Відбувалася справжня магія. Стоячи біля води чоловік поглянув їй у вічі і спитав: 

Лесю, скажи чому ти досі самотня? Що трапилось в твоєму житті такого, що ти вирішила назавжди закрити власне серце?Мої минулі співзалежні стосунки з чоловіком, який показав мені, що я повинна завжди обирати себе саму. То ж я навчилася це робити. Навчилася бути самотньою. Навчилася бути сама по собі. Ніхто не обдурить, не зрадить і не вб'є. Не варто щодня ходити на нудні побачення і марно гаяти час.Пробач мені я цього не знав. Ти дійсно неймовірна жінка. З тобою мені комфортно навіть мовчати. Я не романтик. Не вмію красиво говорити, але точно знаю, що ти мені підходиш. Що ти моя жінка. Зрозумій нарешті. Ми не просто так тут зустрілися.Дякую за такі слова, Яромире та я не впевнена, що в нас щось вийде. Раніше я робила так, щоб сподобатися усім навколо. Зараз я хочу подобатись собі.Лесю, варто спробувати. Ти не можеш точно знати чи підійду я тобі,якщо не спробуєш знову повірити у кохання. Ти сама собі це забороняєш.Брехня. Ти не правий. Я вже нічого  собі не забороняю! - вигукнула вона сівши на пісок.  Ноги від незвички починали боліти. Яр примостився біля неї. Йому понад усе хотілося її поцілувати. Ніжно й пристрасно водночас. Віддати їй частинку власної душі та енергії. Відкохати так, щоб вона забула все, крім його імені. Щоб вона забула все, що завдає їй болю. Душевного болю і неспокою.

Взявши її на руки він поніс до невеличкого бунгала, яке слугувало прихистком для закоханих. Обережно поклавши жінку на ложе Яр не міг відвести погляду- перед ним дійсно лежала богиня. Чоловіку пересохло в горлі й в штанях стало затісно. Плоть вимагала свого. Яр тримався з останніх сил. Вийшовши звідти попрямував до моря. Там роздягнувшись до гола, увійшов в теплу воду і зміг кінчити. Вода немов відроджувала в ньому людяність. Усе знову ставало на свої місця. Яромир не міг зґвалтувати Олександру( це повне Лесине ім'я). Не міг завдати їй болю. Вона змогла залізти йому в мозок. Єдина жінка, яка змогла закохати його в себе не докладаючи зусиль. Вона не була схожою на довгоногу фотомодель. Та було в ній щось таке, що змушувало чоловіків виділяти її з натовпу. З тієї сірої маси, яка вражає своєю безликістю й відсутністю уяви. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍