Читати книгу - "Секрет, Михайло Небрицький"

-Зрозумійте, ми шукаємо вбивцю вашого директора. Нам потрібно знати всі деталі задля всебічного об'єктивного розслідування. Тому, я прохаю вас допомогти мені.

Кам'яний вираз обличчя секретарки змінився, а погляд опустився донизу. Вона склала руки перед собою, пальці яких помітно тремтіли.

-Компанією тепер буде керувати Остапенко? – спокійно запитав старший лейтенант.

-Так, – її навіть не здивувало, звідки поліцейський знає про ці подробиці.

-Вони ж конфліктували, чи не так? – тихим врівноваженим голосом продовжував Михайло.

-Так.

-Коли вони сварились востаннє?

-У п'ятницю, – дівчина, опанувавши себе, сперлась долонями на стіл.

-Через що вони сварились?

-Я не розчула. Тут товсті стіни.

-Він йому погрожував?

-Так, – співрозмовниця невпевнено похитала головою.

-Через що вони зазвичай конфліктували?

-Через бізнес. Але Євген його не вбивав, – тепер в її очах відображались благання про помилування.

-Ми розберемось, – машинально пообіцяв Лісовий. – Отже, Остапенко відсьогодні обіймає посаду директора фірми?

-Виходить, що так, – глибоко зітхнувши відповіла вона.

-Я зрозумів. Я щиро дякую вам, – швидко попрощався офіцер, покрокувавши до виходу.

Однак, вслід почув пронизливий голос дівчини:

-Він не вбивав його.

Лісовий навіть не став обертатись, бо спиною відчував той самий пекучий, мов лазер, погляд. Він лише на секунду вповільнив ходу, після чого покинув офіс.