Читати книгу - "Наречена в чужому ліжку, Нонна Задніпряна"

– Пане Коган! – Черговий по кораблю торкнувся його плеча.

Андрій підняв руку, жестом даючи зрозуміти, що його краще не турбувати. Він перевіряв систему впродовж останніх двох годин, без жодної перерви, і діагностику вузла майже завершено. Ще кілька хвилин...

Андрій вважав, що йому дуже повезло в житті – він мав мав чудові перспективи, отримавши персональну стипендію в Technical University of Denmark, за яким послідувала цікава робота в Nippon Electric Corporation. Андрій також відкрив у собі неабиякий талант бізнесмена. Він вмів дивитися в майбутнє і Nippon Electric Corporation підтримала його, коли Андрій відкривав спеціалізовану філію, яка мала займатися комп'ютерною електронікою та телекомунікаційними системами, і таким чином сприяла здійсненню його планів. Все сприяло том, щоб команда Андрія мала стати кращою в галузі у всьому східноєвропейському регіоні.

Чоловік, що стояв біля нього, кашлянув.

– Містер Коган, вас хоче бачити якась жінка.

Андрій не зводив очей з цифр, що миготіли на на моніторі: 

– Хто?

– Жінка, – молодик переступав з ноги на ногу, – ну, знаєте… мммм… представниця слабкої статі.

Андрій насилу второпав, що той хлопець з нього хоче. Якого біса хтось турбує його зараз? Прокляття! Адже робота є робота! Він відірвав погляд від монітору.

У дверях стояла вона, щойно, мабуть, після душу. Одягнена в штани й блузку, що приховувала пишні груди. Темне волосся, зачесане на лівий бік, недбало спадало на лоба. Погляд зелених очей проникав у серце.

У Андрія перехопило подих.

– Прекрасно. Скажіть їй, щоб вона зачекала. Я скоро вийду до неї.

Андрій відпустив чергового і знову занурився у спостерігання за монітором комп'ютера, намагаючись подолати болісне почуття провини.

Він спробував зосередитися на даних, що проносилися рівними стовпцями, направити думки на роботу... він повинен думати, аналізувати. Якщо цифри відповідатимуть прогнозованим, то плавання можна вважати за відпочинок, який він та його команда заслужили своїм сумлінням, ніж за роботу. Але Андрій дуже добре знав комп'ютери, щоб розуміти – плани можуть дуже легко полетіти під три чорти, і тоді….

– Пан Коган!

– Що? – Роздратовано відгукнувся Андрій. Він натиснув на клавішу і сердито дивився на хлопця. Невже він наважиться повідомити йому ще якусь неприємну новину?

Черговий зіщулився.

– Вона дуже наполягає. І відмовляється піти із проходу.

– Ах так? Тоді нехай там стоїть! – Він стиснув руку в кулак, не наважуючись знову глянути на двері. Пятихвилинна розмова, і тільки.

– Вона загороджує прохід, пан Коган!

Прокляття! Він відчував, що буде важче, ніж йому думалося спочатку. Андрій вносив дані, жорстко вдаряючи по клавішах.

– Карпе! Ти можеш зробити роздруківку? – гаркнув він.

– Без проблем, – відповів той.

Андрій широким кроком попрямував до Міли. Чорт забирай, йому треба працювати! Він заявив їй про це з самого початку, але все одно вона хоче витягнути з нього якісь пояснення… Чортівня!

У горлі в нього стояв комок. Йому не хотілося опинитися віч-на-віч з нею.

Уперто піднесене підборіддя Міли не залишало сумнівів у тому, що вона готова до лобової атаки. А можливо й до істерики…

Так не піде. Він злобно зиркнув на неї. Може, вдасться її відлякнути?

Але вона не здригнулася. Зелені очі гнівно блиснули. Мілу охопила лють. Вона обурювалася, що потрапила в таку халепу, але ще більше її обурювала роль, яку зіграв у ній Андрій.

Так, Андрій Коган гарний, але погляд, яким він зараз обдарував її, не спонукав би її лягти з ним у ліжко, не кажучи вже про щось ще.

– Слухайте, панночка! Я – дууууже зайнята людина, – заявив він спокійним низьким голосом.

Міла розлютилася.

– Не дуже зайнята, як я подивлюсь!

– Невже? – Схрестивши руки на грудях, він стояв з непохитним виразом обличчя. Сорочка обтягувала його широкі плечі.

– Так. – Міла випросталась і спрямувала на нього, як вона сподівалася, крижаний погляд.

– Що я маю для вас зробити?

– По-перше, сказати, де я, чорт забирай, знаходжуся.

Міла швидко озирнулася, розуміючи, що влаштовує сцену. Ну і нехай. До біса! Він заслужив, щоб вона поставила його в незручне становище.

– Ви знаходитесь на капітанському містку.

– Дуже вдячна! Відразу все стало зрозуміло, – посміхнулася вона.

Їй знадобилася сила-силенна часу, щоб відшукати когось, хто відвів би її до Когана.

– Куди ж я пливу?

– У круїз Середземним морем, першим рейсом оновленого "Orchestra De La Mer".

– Середземним морем?! – За п'ять днів у неї весілля! Якщо вона запізниться на своє весілля... вона вб'є його! – Скільки часу займе плавання?

– Круїз розрахований на п'ятнадцять днів і чотирнадцять ночей, але додайте ще години дві для вірного рахунку.

Щоб заспокоїтись, Міла зробила глибокий вдих.

– Коли ми прибудемо до найближчого порту?

– Не раніше ніж у четвер. Спарта – перше місце заходу в порт. Корабель здійснить плавання навколо островів, зайде до Венеції, Олімпії, Стамбулу, Констанці, а потім повернеться до Одеси.

Він говорив сухим, майже байдужим тоном. Невже він не розуміє, які наслідки спричинять події минулої ночі?

Стільки днів буде втрачено марно! Принаймні запрошення надіслані, весільний торт та церемонія із запрошеним реєстратором шлюбу замовлені. Кімнати для прийому гостей у заміському клубному комплексі зарезервовані, обслуговування теж, а біла весільна сукня чекає на неї у шафі. Міла сподівалася, що подружки теж вже вибрали собі сукні. Як тільки корабель причалить у Спарті, вона вилетить до Києва на першому ж літаку.

Міла прикусила губу. До суботи все владнається. Катастрофи не станеться. У неї є друзі, які допомагають їй із весіллям, вони простежать за тим, щоб не було прикрих дрібних помилок.

Найбільше її здивувала Єва. Міла тільки останнім часом стала близька з нею, і, вочевидь, саме Єва подбала про те, щоб влаштувати для неї дівич-вечір саме у Одесі. Навіть із стриптизером. Міла спробувала розібратися в невиразних спогадах. Вона зовсім не пам'ятає, щоб, крім нього, там були якісь інші чоловіки. І на лайнер – вечеряти із тим політиком вони з дівчатами направилися без стриптизера… А може ні?