Читати книгу - "Легенда про південний вітер, Анна Ліє Кейн"

Та не встиг він зробити ні кроку, коли в його череві голосно загуркотіло. Відьма і мисливець одночасно опустили погляди, дивлячись на плаский живіт чоловіка. Запанувала гнітюча тиша, яку порушила Міара.

- В мене борщ є. Будеш?

Мисливець зацікавлено подивився на відьму і несподівано погодився.

Горщик вислизнув з пічки та плюхнувся на стіл. Підкоряючись рухам вправних пальців відьми, зі своїх місць злетіли тарілки і ложки. По стільниці затанцювали сільниця та перечниця, а дві тканинні серветки, змахуючи кутиками, мов крилами, прилетіли від шафи.

Мисливець раптом зареготав. 

- То ось яка справжня сила лісової відьми?

- Будеш багато базікати, нагодую тебе вугіллям. Кажуть, для травлення корисно.

Мисливець з посмішкою роздивлявся відьму, яка зловила черпак і почала наповнювати дерев’яні тарілки. Він обережно сів на лавку та впер лікті в стільницю. По кімнаті розтікся смачний запах гарячої страви. Чоловік проковтнув слину, оглянувши тарілку, яку до нього підсунула відьма та запитав:

- Як тебе звати, лісова відьмо?

- Міара, - вона присіла навпроти і взяла ложку. - А тебе, мисливцю на драконів?

- На драконів і відьом, - виправив чоловік, а тоді нарешті назвав своє ім’я. - Корд.

Міара скептично звузила очі, бо це імʼя більше нагадало їй скорочення, але вона не стала допитуватися, глянувши на те, як чоловік з апетитом їсть. Соромно комусь зізнатися: відьма у своєму лігві пораненого ворога борщем годує. Точно засміють.

Але Міара чомусь лише посміхнулася і насмішкувато спитала:

- Смачно?

Мисливець тільки покивав, жуючи. Його організм швидко відновлювався, використовуючи магічний резерв, тому вимагав поживної їжі.

- Тож навіщо лісова відьма мене врятувала? - спитав Корд, втамувавши голод. Міара стояла біля печі, заварюючи ароматний чай. Відьма не повернулася до гостя, спитавши у відповідь:

- А чому мисливець на драконів погодився спіймати відьму?

- Азарт, - вимовив він спокійно. - Тебе ловлять майже десять років по всій Ізаріді. Імперія вже майже захопила увесь континент, а імператор ніяк не може отримати бажану відьму. Та й просто стало цікаво, що за жінка звела з розуму і змусила щиро ненавидіти себе наймогутнішого демона імперії.

Міара попри власні магічні вміння, принесла чай до столу сама. Поставила чашку перед гостем і знову сіла навпроти нього. Над столом здіймався солодкий запах квітів та шипшини.

- І як тобі? Є в мені щось особливе? - спитала відьма з усмішкою. А собі подумала: «Як легко змусити чоловіка себе ненавидіти. Достатньо просто йому відмовити».

- Ні, немає, - вимушений був визнати мисливець, роздивляючись відьму, яку від нього відділяв стіл. Якби він не відчував її силу, то ніколи б не здогадався, що перед ним знаходиться могутня чаклунка. Вона збирала волосся у просту довгу косу, вдягалася у вбрання, яке більше підходить селянці, мешкала в маленькому будиночку з тісною спальнею і однією просторою кімнатою. Вона не фарбувала пасма, як зараз було модно, не підкреслювала очі чорною фарбою та не малювала собі яскраві губи, як робили демониці в палаці імператора. Вона була абсолютно звичайною.

Якщо так взагалі можна казати про відьму.

- То чому ти мене врятувала? - Корд нагадав питання, яке Міара залишила без відповіді. Але відьма не знала що сказати. Вона обхопила руками чашку з чаєм, кілька хвилин дивилася на пар, що підіймався над гарячою рідиною, а потім знизала плечима:

- Вирішила, що розправитися з тобою я повинна особисто. Тим паче мені не подобається, коли хтось хазяйнує в моєму лісі. Хто взагалі тебе так відгамселив?

Мисливець миттєво спохмурнів, відвів погляд убік і якийсь час мовчки думав. Міара не квапила. Вона лиш роздивлялась його профіль: мужнє підборіддя, рівний ніс, великий шрам, карі очі та темне волосся, зібране в короткий хвіст на потилиці.

- Скоро я з ними зустрінуся, - вимовив чоловік нарешті, а потом зробив кілька ковтків гарячого чаю і підвівся на ноги: - А до того ж впевнюся, що ніхто крім мене не буде вештатися по твоєму лісі.

Він незадоволено оглянув своє нове вбрання, а Міара саркастично додала:

- І скатертину мою повернеш.

На це мисливець лише пирхнув і пішов до дверей.

Відьма дивилася через вікно, як чоловік попрямував у ліс і невдовзі перетнув Завісу, втрачаючи можливість бачити будинок Міари.

І навіть жодного разу не озирнувся.