Читати книгу - "Легенда про південний вітер, Анна Ліє Кейн"

От і зараз, коли вона наштовхнулася на його ледь живе тіло посеред лісу, третьою думкою було те, що вона навіть не знала його імені.

- І що ж мені з тобою робити? - зітхнула і вперла руки в боки.

Правильно було б залишити мисливця тут, нехай би сконав у лісі. Тоді в Міари було б на одну проблему менше. Та щось не дозволяло їй рушити з місця.

- Можливо, я про це пошкодую, - вона озирнулася навкруги, перевірила магією простір, і нікого не побачивши, підняла тіло мисливця магією. - А ти важкий, - промимрила, вливаючи в плетіння більше енергії. Потім розвернулася і попрямувала до Завіси. Непритомне чоловіче тіло слідувало за нею.

Невдовзі мисливець лежав на чистому столі. Дихання його було ледь чутним, колір шкіри став майже сірим. Відьма оглядала пораненого з дивним почуттям. Голих чоловіків вона раніше бачила. Різних. І демонів, і людей. Але мисливець здавався якимсь особливим. 

Міара скоріш відкинула ці думки та взялася до лікування.

Ніч просиділа над мисливцем, який не хотів нормально дихати, ніби знущався з відьми. Але під ранок все ж спокійно заснув. Втомлена Міара також задрімала. А коли сонце зійшло, прокинулася та пішла по воду.

Після повернення на неї чекала неприємна несподіванка.

Мисливець встав і обслідував її маленький будиночок, придивлявся до склянок і посуду. Він завʼязав на стегнах тканину, якою до того був укритий, і тепер вештався відминим домом.

Коли Міара здивовано завмерла на порозі, чоловік повернувся і так само розгублено подивився на неї.

Обидва мовчали, не знаючи що сказати.

Відьма оговталася першою. І жбурнула в мисливця заклинанням. Той намагався ухилитися, але слабкість після поранення зробила своє. Чоловік отримав плетінням в груди, миттєво закрив очі та впав на підлогу.

- Я думала, ти ще кілька днів спати будеш, - бурмотіла Міара, магією переміщуючи тіло мисливця на піч. - Тобі ще відновитися треба. Бо зараз побіжиш мститися і закінчишся раптово. Хто мене тоді так весело розважати буде?

Друге пробудження мисливця сталося на світанку нового дня. Міара чекала на це, сидячи на краєчку стола. Чоловік піднявся на ліктях, озирнувся, а наштовхнувшись на погляд відьми, здивовано підняв вцілілу брову:

- Ти що, врятувала мене?

- Ні, - заперечила Міара. - Я хотіла тебе зʼїсти. Поклала на піч, щоб підігріти, а ти раптом отямився. Доведеться сьогодні голодною ходити.

Відьма скрушно похитала головою, а мисливець іронічно повідомив:

- То могла б мене тягнути по частинах до свого лігва, а не цілком. Відрубана голова точно не отямилася б.

- Фу, який ти огидний, - Міара наморщила носик. - І нащо мені твоя голова в хаті? Морда козла і та приємніша.

Мисливець, що повільно спускався з пічки, від такого оступився і ледь не впав, але втримав рівновагу та вирівнявся.

- Я теж був би ображений, якби моєю головою після смерті прикрасили б таку занедбану хатину! - видав, придивившись до трав, що сушилися під стелею.

Міара ледве не задихнулася від образи за свою чистеньку затишну домівку.

- Та ти й живий тхнеш наче дохлий бобер, а від мертвого у мене б усі квіти у горщиках загинули б.

Мисливець масажував собі шию й спокійно відповідав:

- Поганій господині аби на когось скинути свою провину.

- А йшов би ти звідси! - невдоволено скочила на ноги Міара та вказала гостю на двері. Той оглянув свою повʼязку на стегнах, але кивнув.

- Ну й піду.