Читати книгу - "Мій особистий демон, Валерія Дражинська"

Перша смерть через мене вже мала місце. Чомусь я не сумнівалася, що це тільки початок. В один із монотонних днів, виконуючи свою звичайну щоденну роботу, мене різко рвонули за волосся. Здивування поступилося місцем болю. Адже за весь час перебування тут мене ніхто не чіпав.

- Ну що, недоторкана? Розважимося?

Величезний дикун жбурнув мене на підлогу та почав повільно насуватися. Його наміри були очевидні. Я швидко встала та відбігла назад. Здається, деякі місцеві тут подуріли, якщо йдуть проти волі старшого. Я намагалася з ним боротися, але заважав нещасливий балахон, який сковував усі рухи. Да і сили були нерівні. На щастя поруч несподівано намалювалася Герда.

- Я б тобі не радила цього робити, - делікатно зауважила вона.

Мабуть дикун був тут не останньою фігурою, раз Герда не накричала на нього. У мене проблеми?!

- Іди геть звідси, стара відьма!

Він різко смикнув на мені балахон, оголивши груди. Від побаченого заревів та вже себе не контролював. Але владний окрик одразу осадив його від подальших дій.

- Озаріс! - не подумала б раніше, що цей голос змусить мене зітхнути від полегшення.

Я спробувала прикритися залишками тканини, але від Дрого не вислизнув мій напівоголений вигляд, що змусило його очі запалитися недобрим вогнем.

- Витягни руки! - небезпечно спокійно наказав він дикуну.

- Адже вона просто рабиня! - злякано промямлив той, - Скільки разів ми ділили баб?! Що в ній особливого?

- Я не скасовував наказ не торкатися до неї, - його крижана незворушність ніяк не в'язалася з його діями, що було досить моторошно, - Руки!

Озаріс приречено виконав його вимогу, знаючи марність опору. З незрозуміло де взятим мечем, Дрого, не напружуючись, відрубав йому по лікоть обидві руки. А потім ударив ногою в груди з такою силою, що той відлетів на десятки метрів. Я знову заніміла від проявленої жорстокості. 

Дрого перевів погляд на мене. 

- Підійди!

Фізично не могла виконати його наказ - просто приросла до підлоги. Просвердливши мене поглядом з хвилину та, зрозумівши, що сама я з місця не зрушу, він повільно попрямував до мене. Як удав на кролика. Крізь вату, яка утворилася в голові, просочилося цілком закономірне запитання - а мені що різати буде? І одразу відповідь - поки що нічого. Підійшов та потягнув на себе, але явно недооцінив мій стан. Ноги не тримали. Я почала осідати назад на підлогу. Зітхнувши, чи здалося, він підхопив мене на руки.

- Ти суцільна проблема! - явно неоптимістично для мене, пробурмотів він.   

Втретє я перебувала на його особистій території. Як і вперше, він розглядав мене порожнім поглядом, нависаючи своїм величезним зростом над ліжком, у яке вклав мене одразу після приходу. Я дивилася на нього, а перед очима стояла кров, яка струменями вихлюпувалася з відрубаних рук.

- Не дивись на мене так! - черговий наказ був відданий рівним і трохи роздратованим голосом.

Я моментально заплющила очі й майже перестала дихати. Небезпечно злити звіра! Не знаю, скільки часу минуло, але, коли пролунав хлопок дверей, що зачинилися, зітхнула з полегшенням. А хлопок був досить гучним та різким! Після його відходу атмосфера навколо змінилася. Стало легше дихати. Я байдуже розглядала незрозумілі ієрогліфи на стелі і ні про що не думала. Коли набридло - стала нарізати енну кількість кіл, не помічаючи обстановки навколо. Розірваний балахон абияк зав'язала вузлом на шиї. У голові калейдоскопом миготіли картинки. Моє минуле розмірене життя. Життя тут, у суцільному кошмарі, та ще й у невизначеному. Безглуздий погляд зачепився за графін на столі. Понюхала й усміхнулася. Алкоголь. Зробила значний ковток. Приємний напій. Щоправда міцний. М'язи тіла поступово почали розслаблятися. Придивилася до графина. Як би не хотілося забутися в безпам'ятстві - не наважуся!  Але все ж таки ще ковток зробила. А потім ще один. І навіть невдовзі не помітила, що наспівую собі під ніс улюблену Whitney Houston - I Will Always Love You. Старалася! Звісно, нічого не виходило. Ведмідь на вуха ще в утробі матері наступив. Я своїм виттям тупо поганила знамениту пісню. 

Графін на чверть спорожнів, коли атмосфера навколо знову різко змінилася. Дрого в мене за спиною. Я знаю!

Потворні звуки, які я видавала, та які в народі гордо називалися співом, стрімко обірвалися. Мозкова діяльність обухом увірвалася в порожню до цього моменту голову. Навіщо я тут і блондинці на кшталт мене зрозуміло! Саме блондинці. Чоловіка на екзотику потягнуло, адже навколо всі темноволосі! Не ханжа, не незаймана. Тут усе нібито в порядку. Заковика в іншому! Поки я тут спостерігала суцільне насильство і біль. А раптом місцеві жителі в принципі іншої близкості не сприймають?! Біда! Вибору як такого в мене немає. За спиною стояла людина, яка візьме те, що хоче. Без варіантів. "Не можеш змінити ситуацію - зміни своє ставлення до неї!" - сказав хтось дуже розумний. У моєму випадку потрібно спробувати зробити все можливе для того, щоб покинути це місце з мінімальними втратами. Мозок напідпитку не давав паніці оволодіти розумом та й ідею божевільну підкинув. Закляклими руками розв'язала усі мотузки й вузол, що утримували на тілі потворний балахон. Відкинула вбік ненависну тканину та залишилася стояти в шикарній чорній білизні з минулого життя. Слід зазначити - в дорогій білизні, навіть для мене, аж ніяк не бідолашної власниці своєї особистої житлоплощі в столиці захмарних цін на цей продукт. Щоправда, злегка пошарпаній за весь час перебування тут. Повільно і, сподіваюся, еротично розпустила скручене в пучок волосся. Його одразу ж торкнулося тепле дихання. Чорт, як він так безшумно пересувається?! Гаразд, коли зайшов до кімнати, я співала і могла не почути, але зараз була тиша. Він навис позаду, не торкаючись... не накидаючись немов дикун. Це обнадіювало! Обережно перевела подих! Вийшов судомний подих, який привів Дрого в рух.