Читати книгу - "Хибне щастя, Ліана Меко"

Так-так, значить Тимур вибрав роль боязкого скромняги, Сашко - дбайливого, вихованого залицяльника, а Олексій виходить - такий собі байдужий пофігіст. Цікавенько. Незвичайно. Хлопці із креативом підійшли до гри. Потрібно відповідати.

- Ой, слухай, так. - відповіла я, підходячи ближче до хлопця. Майже впритул. Від несподіваної близькості в нього навіть брови здійнялися. – Справа в тому, що я вже пообіцяла повечеряти зі своїми друзями. Не можу ж я роздвоїтися, - дурнувато хихикнула я, - але я могла б покликати їх з нами. На вечірку. Що скажеш?

- Ем, - Льоша насупився і почухав брову, - ну це взагалі-то не моя вечірка, це в друга мого…

- Шкода, - відразу озвалася я, і, махнувши рукою, ніби це щось неважне, додала, - тоді іншим разом.

Я вже розвернулася, щоб піти, коли Льоша знову окликнув мене.

- Гаразд, стривай, я впевнений, що Ваня буде не проти ще пари людей. Веселіше буде. – не надто впевнено посміхнувся хлопець.

- Ваня? - Я підняла брову. От так збіг. Ах, ну так, здається, вони дружать, вічно разом тусуються, бачила не раз. Добре це для мене чи погано, я поки що не розуміла, але чомусь новина, що вечірка буде саме у Вані, мене дивно схвилювала і порадувала. Радість ця була доволі дивною та недоречною, і мала б мене стривожити, але я відмахнулася від цих відчуттів, занадто зосереджена на своїй афері.

- Так, це мій друг, одногрупник. – ствердно кивнув Льоша.

- Ну, тоді чудово. До зустрічі у суботу.

Я відвернулася, щоб приховати свою лукаву усмішку і тут же почала набирати Олену. Сподіваюся, вони з Сергієм не відмовляться повеселитися на халяву.