Читати книгу - "Між нами контракт, Кетрін Огневич"

Розділ 2

Крістіна

Після того, як ці недоумки дали мені телефон і я зателефонувала Вікторії, залишалося тільки чекати. І я мусила витримати присутність цих бовдурів, адже іншого виходу в мене не було.

— А ти смілива, — сказав мій потенційний наречений, підходячи до мене ближче, і тепер височів наді мною, дивлячись на мене зверху вниз.

— Ну, на відміну від тебе, я хоча б борюся за своє життя, — сказала я зухвало, дивлячись йому в очі, від чого той усміхнувся.

— У мене не було вибору, оскільки батько закрив мій трастовий фонд.

— Бідний, нещасний, по голівці погладити? — фиркнула я, від чого викликала в Сатани сміх.

Так-так, я справді продовжувала так його називати. Мені це приносило невимовне задоволення, оскільки я прекрасно усвідомлювала, що це прізвисько дісталося йому не просто так. І в мене просто не повертався язик назвати його якось по-іншому, окрім як цим дурним прізвиськом.

— Боже, яка ж ти стерво, — пробурмотів він, сідаючи назад на своє місце.

Коли прийшла Віка, я зажадала вигнати всіх із кімнати, і пригрозила, що не підпишу контракт, якщо вони так не зроблять. Я коротко розповіла їй про саму ситуацію в моїй родині, дала прочитати їй той безглуздий контракт і продиктувала свої умови. Також, крім цього, ми зателефонували її чоловікові, який працював у прокуратурі, і дали йому кілька вказівок, не забувши при цьому згадати про моє викрадення. Коли ми закінчили складати новий контракт, ця трійця безцеремонно ввалилася до кабінету і втупилася на нас.

— Отже, панове, моя клієнтка підпише контракт, якщо ви виконаєте її умови, — Віка сказала це, а потім перевела погляд на мене.

— І які ж умови контракту? — запитав майбутній свекор, від чого задоволена посмішка розповзлася на моєму обличчі.

— О, насправді, їх усього три. Почнемо з першої, я не спатиму з вашим сином, і на майбутнє потомство можете не розраховувати теж, — обличчя татуся Сатани злегка зблідло, коли я озвучила першу умову. — По-друге, ви повертаєте мені ділянку, на якій стоїть бабусин будинок. По-третє, ви прибираєте з контракту той пункт, де йдеться про те, що в разі укладення шлюбу або його розірвання мій чоловік отримує все до останньої копійки з моєї сторони, це саме стосується і мого пакета акцій. Вибачте, але мені теж на щось треба жити, а волоцюжити я не збираюся, — обличчя Олексія здивовано витягнулося, немов він не очікував цього, але мене це лише ще більше потішило.

— І ти думаєш, що я дозволю своєму синові укласти такий контракт? - запитав він.

— О, я не думаю, я знаю. А інакше, у разі відмови виконання моїх умов, Віка зараз дзвонить до прокуратури, і вас двох швиденько запроторять до в'язниці за викрадення, заподіяння тілесної шкоди і загрозу моєму життю. Не зробите те, що я хочу, і опинитеся за ґратами, — задоволеним голосом проспівала я, дивлячись на них. Мій батько різко зблід, а ось обличчя Олексія почервоніло від злості.

— Та ти блефуєш! — скипів він.

— О ні, не думаю. Якщо хто раптом не знайомий із кримінальним кодексом України, Стаття 146, про незаконне позбавлення волі або викрадення людини. Гугл на допомогу, хлопці.

— Звідки ти... — почав заїкатися мій батько, від чого я закотила очі.

— Любий татку, якби тобі було не начхати на мене, ти б знав, що я закінчила юрфак.

 Обличчя мого батька в цей момент було безцінне - очі по п'ять копійок, щелепа відвисла мало не до підлоги. І довершував усю цю картину вираз обличчя "я-в-лайні".

Зараз я вчилася на філологічному, суто просто для себе. Як я вже казала, у школі мене називали бісовим вундеркіндом. В університеті, в принципі, теж, оскільки за час свого навчання я видала купу статей, взяла участь у різних конференціях і... Гаразд, я маю бути трохи скромнішою.

— Це просто блеф, Ігоре. Вона цього не зробить! — прошипів Олексій, від чого моя посмішка стала ще ширшою.

— Віко, будь ласка, набери свого чоловіка... — задоволено протягнула я, а потім Віка заговорила й озвучила майже все, але потім замовкла, коли передала слухавку Олексію. Той мовчки слухав, і бліднув із кожною секундою. Потім він передав телефон назад Вікторії, від чого та засяяла, як зірка, оскільки ми знали, що це спрацює.

— Що ж, дівчино, ти мене вразила. Не думав, що ти настільки розумна і хитра немов та лиса, — пихнув він, дивлячись на мене. Але погляд його був далеко не таким добрим, що мені аж стало якось ніяково.

— Думати взагалі шкідливо, — переможно проспівала я, а потім він сказав, що згоден. Протягом кількох хвилин я поставила свій підпис. Після того, як адвокат татуся Сатани сказав, що моя ж нерухомість знову повернулася до мене, я відчула полегшення. Коли ж усе було готово, я встала з-за столу, підійшла до цього покидька і простягнула руки:

— Ну, розв'яжіть уже чи що, — він невдоволено фиркнув, але дістав із кишені ніж і розрізав мотузку. Я злегка потерла зап'ястя, а потім попрямувала до виходу з кабінету.

— Куди це ти зібралася? — почулося мені незадоволене бурчання мого майбутнього свекра, від чого я зітхнула з полегшенням.

— Відзначати свою перемогу, козел! — І з цими словами я вийшла з кімнати, знаючи, що не дарма боролася.

Боже, яка ж я молодець!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно