Читати книгу - "Весь світ у кишені"

II

Вона виринула з темряви під тьмяне сяйво лампи і стала біля Морґана, розглядаючи трьох чоловіків, що витріщилися на неї. Дівчина була молода, років десь двадцять три, не більше, і трохи вищою за середній ріст. Її волосся мідної барви було зачесане догори. Великі зеленувато-сірі очі не виражали нічого й лишалися байдужими, наче склянка морської води. Рот був великим, вуста — повними й чуттєвими, а лінія підборіддя — зверхньою і впертою.

На дівчині була криваво-червона шовкова блузка, заправлена в чорну спідницю з запахом. Вигини тіла підкреслювали пишні груди й тонку талію. Округлі стегна переходили в довгі, стрункі ноги. Моду на таку фігуру ввели італійські кінозірки. Троє чоловіків спіймалися наче риби на гачок — уся їхня увага була прикута до красуні.

Погляд чорних Морґанових очей блукав від обличчя до обличчя. На його лиці зазміїлася посмішка. Він знав, що дівчина справить враження на чоловіків, і йому було цікаво дізнатися, наскільки великим воно виявиться.

Джипо підправив вузьку краватку. Його губи розтягнулися в усмішці, оголюючи сліпучо-білі зуби.

Блек, щиро вражений, підняв брови і склав губи трубочкою в беззвучному захопленому свисті.

А Кітсон мав такий вигляд, ніби хтось вдарив його молотком по голові. Він дивився на дівчину, наче змучений бик на матадора за мить до естокади[4].

Морґан сказав:

— Це Джинні Ґордон.

Блек скочив на ноги. Повагавшись якусь мить, Джипо також підвівся, але Кітсон так і сидів, поклавши на стіл стиснуті в кулаки великі долоні. Шок досі читався в його завмерлому погляді.

— Перелічую справа наліво, — вів далі Морґан. — Ед Блек, він головує бандою, коли мене немає. Джипо Мандіні, наш технічний експерт, і Алекс Кітсон, що кермує машиною, коли вона нам потрібна.

Зненацька Кітсон скочив на ноги, мало не перевернувши стола. Він не відводив від дівчини погляду, і досі стискаючи кулаки.

Дівчина хутко обвела усіх присутніх поглядом, а тоді витягнула стілець біля Морґана й сіла.

— Я виклав хлопцям план, — сказав Френк. — Двоє з них гадають, що це закруто для нас. Згідно з нашими правилами, якщо робота викликає сумніви, ми голосуємо. Тож зараз ми збираємося голосувати.

Дівчина насупилася. Її обличчя було збентежене.

— Надто круто для них? — повторила вона. — Хочеш сказати, двоє з них не прагнуть отримати двісті тисяч доларів? — у її холодному голосі звучала недовіра.

— Я б так не сказав, — осміхнувся Морґан. — Вони хвилюються, що хтось може постраждати.

Дівчина поглянула на Джипо, тоді перевела погляд зелено-сірих очей на Блека й зупинилася на Кітсоні.

— Здається, ти казав, що в маєш хорошу команду, — відказала Джинні.

Глум у її голосі змусив Кітсона здригнутися й почервоніти.

— Саме так я і казав, — Морґанова посмішка поширшала. — Але це перша настільки велика справа з усіх, які ми планували, і двох із нас вона не тішить.

— Вона і справді велика, — напружено мовила дівчина. — Вона вартує мільйон доларів. Ти сказав, що ця команда може впоратися з нею, і я тобі повірила, інакше б не прийшла. А тепер ви голосуєте. Що це за дурня?

Троє чоловіків були шоковані. Зневажлива, глумлива нотка в голосі дівчини роздратувала їх.

Блек, відомий умінням грубо поводитися з жінками, сказав:

— Крихітко, ти надто голосна. Може, видихни трохи?

Дівчина відсунула стілець і підвелася. Її симпатичне личко було сердитим і холодним.

— Здається, я помилилася адресою, — сказала вона Морґану. — Проїхали. Я передам ідею людям, у яких в жилах кров, а не вода. Не марнуватиму свого часу на розмову з купкою тюхтіїв.

Дівчина розвернулася на каблуках і попрямувала до дверей.

Досі всміхаючись, Морґан простягнув руку й, схопивши її за зап'ястя, зупинив дівчину.

— Розслабся! — сказав він. — Це хороші хлопці. Їм лише налаштуватися треба. Джипо — найкращий у відкриванні сейфів. В Еда нерви такі само міцні, як і мої. Кітсон майстерно кермує машиною. Просто розслабся. Ти заскочила нас зненацька. Певно, не варто було мені так швидко переходити до справи. Із технічного боку хлопці вправні. Вони просто бояться, що хтось постраждає.

Джинні стояла, розглядаючи чоловіків.

— Постраждає? Хто ці ідіоти, що вважають, буцімто можна свиснути мільйон доларів, нітрохи не постраждавши? — розгнівано запитала вона, не відриваючи погляду від чоловіків. — Це мільйон доларів! Та за такі гроші мені було б по цимбалах, що трапиться зі мною чи кимось іншим!

Вона скинула Морґанову руку й, повернувшись назад, поглянула просто у вічі Кітсону.

— Ти боїшся, що на твоїй гарненькій шкірі лишаться синці, коли на кону двісті тисяч доларів?

Кітсон зробив неабияке зусилля, щоб витримати її незворушний, насмішкуватий погляд.

— Цю роботу виконати неможливо, — похмуро відказав він. — Я знаю, що кажу. Я працював на тих людей. Усе може скінчитися вбивством, а я на таке не піду.

— Гаразд, якщо ти так вважаєш, — сказала дівчина. — Ми впораємося й без твоєї допомоги. Якщо не хочеш грошей, то час тобі забиратися геть!

Обличчя Кітсона потемніло, і він різко відсунув стілець.

— Ти хоч розумієш, із ким розмовляєш? Кажу ж тобі, цю роботу виконати неможливо! Це міраж!

Джинні махнула тонкими пальцями на двері.

— Міраж — це ти сам. Тікай, тюхтію. Ми впораємося і без тебе.

Кітсон повільно звівся на ноги, видихаючи повітря крізь зламаний ніс. Він повільно обійшов стіл і наблизився до дівчини, яка, обернувшись на каблуках, тепер стояла до нього обличчям.

Троє чоловіків за столом спостерігали. Блек здавався занепокоєним. Він знав, що Кітсон може гніватися дуже бурхливо. Джипо насупився. Морґан і досі всміхався.

— Ні ти, ні будь-хто інший не розмовлятиме зі мною так! — вигукнув Алекс, стоячи навпроти дівчини.

Вони виглядали несумісною парою. Голова дівчини ледь сягала його плеча. Коли Кітсон стояв навпроти Джинні, здавалося, що він утричі ширший за неї.

Вона продовжувала глузливо дивитися на хлопця.

— Якщо ти раптом не почув, я повторю, що сказала, — спокійно мовила красуня. — Тікай, тюхтію. Ми впораємося і без тебе.

Алекс тихо загарчав і загрозливо підняв руку.

— Ну давай, підійди і вдар мене, — продовжувала дівчина. — Я не боюся цього!

Морґан розсміявся.

Кітсон опустив руку й відступив назад. Він щось пробурмотів собі під ніс і рушив до дверей.

— Кітсоне! — гукнув Морґан. — Повернися й сядь! Нам потрібно проголосувати. Якщо підеш зараз, то порвеш