Читати книгу - "Весь світ у кишені"

— Ага. І я так вважаю, — мугикнув Морґан. Думкою Джипо він не цікавився: той нечасто висловлював ідею, варту того, аби її вислухати, хіба що це стосувалося зламування сейфа чи відмикання хитромудрого замка. — Отже, справи у нас такі, — продовжив Морґан. — Один з охоронців на вулиці, інший — всередині авто. Тепер скажи мені ось що, — він поглянув просто на Кітсона, — чи водій у такій ситуації вимикатиме замок із годинниковим механізмом і опускатиме сталеві жалюзі на вікна й лобове скло?

Кітсон витягнув хустинку й витер обличчя.

— Мабуть, ні, — похмуро буркнув він.

Морґан перевів погляд на Блека.

— А ти як гадаєш?

— Звісно ж, ні, — рішуче відповів Блек. — Судячи з того, що розповів Кітсон, якщо вимкнути цей замок, то знадобиться експерт, аби знову його налаштувати. Отже, той тип у авто такого не вчинить, бо не вважатиме, що машина у небезпеці. А жалюзі він не опустить, бо йому буде цікаво, що робить товариш і чи сильно поранено жінку.

Морґан кивнув.

— Добре, це вже щось. Авто зупинилося, але кнопок не натиснули, — він тицьнув пальцем на Алекса: — А ти казав, що це неможливо. Заявляв, буцімто це пусті балачки і просто дурня. Що ти скажеш тепер?

— Зупинилися вони, то й що? — розлючено гарикнув Кітсон. — Гаразд, я помилявся, можеш цим потішитись. Але це все одно нічого не змінює.

Френк видихнув у стелю тонкий струмінь диму. Здавалося, що він дуже задоволений собою.

— По-моєму, я непогано впорався, — сказав він. — Я зупинив машину і змусив охоронця вийти. А тепер уявіть те «пляшкове горло», де ми й зупинимо авто. Обабіч дороги — густі чагарники, за якими можуть сховатися двоє чи троє хлопців. Охоронець виходить із машини і йде до місця, де лежить жінка. Тільки не кажіть, що в таку спеку ці двоє їхатимуть усі сто три милі з зачиненими вікнами. І що тепер: зачинятиме водій вікно, коли охоронець піде, чи ні?

Кітсон знову завагався, а тоді неохоче похитав головою.

— Гадаю, ні.

— Дідько, та я певен, що ні. У тій сталевій бляшанці буде достатньо гаряче, навіть якщо він не зачинятиме вікон. Добре, машину ми зупинили неподалік від чагарників, де можуть завиграшки сховатися двоє осіб. Водій крізь лобове скло стежить за діями напарника. А той прямує до жінки. Вони не чекають на підступ. Це ж місце аварії! За останні півроку там розбилося шість машин. Я буду в чагарниках. Між мною і броньовиком — близько десяти футів[3]. Я вийду з-за машини, коли охоронець схилиться над жінкою, підійду до вікна водія й тицьну йому в обличчя пістолет. Водночас жінка наставить пістолет в обличчя охоронця, — Морґан потягнувся вперед і загасив цигарку. — А тепер скажіть-но мені: що ті двоє пташенят робитимуть? Корчитимуть героїв?

— Цілком можливо, — тверезо відказав Кітсон. — Томас і Дірксон — хороші хлопці.

— Та хай собі будуть хорошими, але ж вони точно не божевільні. Закладаюся, що вони здадуться.

Запала довга, важка пауза. Нарешті Джипо з тремтінням у голосі мовив:

— А що, як вони не здадуться?

Морґан зиркнув на нього, його чорні очі поблискували.

— На кону мільйон баксів. Двісті тисяч кожному. Якщо вони не здадуться, то їм добряче перепаде. Неможливо забрати такі гроші, не забруднивши рук!

Знову запала тиша.

— Мені це не подобається, Френку, — відповів Джипо. — Може, це закруто для нас?

Морґан нетерпляче махнув рукою.

— А ти чого переймаєшся? Тебе ж там не буде: матимеш особливу роботу, і заскладною вона не виявиться. Обіцяю.

Кітсон нахилився вперед.

— А як щодо мене? Я не божевільний, аби мене запроторили за ґрати через вбивство! Я пас!

Морґан поглянув на Блека, який саме запалював цигарку.

— Двох жовтодзьобих я почув. Що ти скажеш?

Кинувши згаслого сірника в куток, Блек стиснув губи.

— Закладаюся, що обидва здадуться. А як ні, то буде трохи кепсько.

— От і мені так здається, — відказав Френк. — Тоді владнаємо справу втрьох: дівчина й ми. Джипо і Кітсон можуть зайнятися фінальною частиною, але тоді їхня частка буде меншою. Ризикуємо ми, тож нам і грошви більше дістанеться. Це чесно, хіба ні?

Кітсон тривожно насупився. Думка про те, що б могли йому дати двісті тисяч доларів, уже крутилася в його голові.

— Що ж, можливо. Усе залежить від того, якою тепер буде моя частка, — сказав він.

— Сто двадцять п'ять тисяч, — хутко відказав Морґан. — Оскільки Джипо — технічний спеціаліст, йому дістанеться сто сімдесят п'ять тисяч. Сотню, яку недоотримаєте ви, ми з Едом розділимо.

Алекс і Джипо перезирнулися.

— Якщо охоронці виявляться непоступливими, один із них чи з нас може загинути, — важко дихаючи, сказав Кітсон. — Мені це не подобається. Дотепер наші справи були дріб'язковими. Щонайгірше ми могли на рік загриміти за ґрати. Але новий план — це мокруха. Можете мене викреслювати.

— Ага, — відказав Джипо. — І мене викреслюйте.

Морґан хижо всміхнувся.

— Гаразд. Проголосуймо. Згідно із правилами нашої команди, ми завжди голосуємо у питаннях роботи.

— Немає потреби голосувати, — різко відказав Кітсон. — Буде нічия, навіть якщо Ед тебе підтримає. Відповідно до твоїх правил, якщо у нас нічия, ми не беремося за справу, пам'ятаєш?

— Звісно ж, пам'ятаю, — осміхнувся Морґан. — Та все одно проголосуймо. Нехай усе буде по-діловому. І яке б не було рішення, ми пристанемо на нього, гаразд?

Кітсон знизав плечима.

— Добре. Та навіщо марнувати час?

Морґан відсунув стілець і підвівся. Його великий жилавий тулуб відкидав на стіл чорну тінь.

— Готуй виборчі бюлетені, Джипо.

Зі збентеженим виразом на круглому обличчі Джипо витягнув блокнот і вирвав із нього сторінку. Тоді кишеньковим ножиком розрізав її на чотири частини і кинув папірці на стіл.

— Ось, хлопці, розбирайте.

Морґан м'яко заперечив:

— Чому тільки чотири, Джипо?

Італієць тупо зиркнув на нього.

— Завжди ж чотири, хіба ні?

Морґан усміхнувся.

— Ця справа на п'ятьох, пам'ятаєш? Дівчина теж має право голосу.

Він підійшов до дверей, прочинив їх і мовив:

— Заходь, Джинні. Вони хочуть проголосувати щодо справи, тож мені потрібен твій голос.