read-books.club » Детективи » Тіні над Латорицею 📚 - Українською

Читати книгу - "Тіні над Латорицею"

205
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Тіні над Латорицею" автора Володимир Леонідович Кашин. Жанр книги: Детективи / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 4 5 6 ... 92
Перейти на сторінку:

— Еге ж, не повезло вам, Імре, — співчутливо сказав перекладач. — Я зараз принесу снотворне. Є у мене і ноксирон, і еуноктин — на вибір. Сам погано сплю. Дуже стомлююсь у дорозі.

— Буду вдячний.

Коли лікар і перекладач вийшли, Імре Хорват замкнув двері на ключ, замислено подивився на годинник і почав чекати ліків.

Очевидно, перекладача затримали інші туристи, і він приніс таблетки тільки через годину — о пів на одинадцяту.

Хорват подякував ще раз і попросив переказати Лайошу Сабо, що у шашки він сьогодні не гратиме, бо негайно ляже спати…


* * *

… Вікно було темним, таємничим: адже Віталій не вмикав світла. Учепившись за підвіконня, Таня підтяглася на руках і стрибнула у темряву кімнати.

— Талику, це я, — весело сказала вона, їй ніхто не відповів.

«Невже не дійшов? — подумала дівчина. — А може, це й не його номер?» — її немов холодною водою обдало.

Приплив сміливості вже минув, їй здавалося неможливим знову стати на карниз і піти по вузькій трубі, якою вона потрапила у кімнату.

Що ж робити?

Уже не рада була своїй безглуздій витівці.

У кімнаті панувала тиша. Ні подиху! Очевидно, в ній нікого не було. Таня вирішила вийти через двері — номер Віталія, певно, десь поблизу. Якщо ж зіткнеться з коридорною, то скаже, що забула у номері якусь річ. У крайньому разі, повернеться і рушить униз до виходу з готелю.

Вона підійшла до дверей. Двері були замкнені.

Щоб не блукати у темряві, ввімкнула світло.

Кімната і справді виявилася порожньою. У кутку стояв акуратний імпортний чемодан з м'якої кофейного кольору шкіри.

«А якщо зараз повернеться господар?!» — з жахом подумала дівчина.

Ключа ніде не було. Вона погасила світло і знову підійшла до вікна.

«Треба йти, — квапила думка, — дивись, що-небудь запідозрять, коли застануть».

Таня лягла на підвіконня, потім підвелася, тримаючись за лутку і тремтячою, непевною ногою шукаючи карниз: тільки б не посковзнутися! Вона втратила орієнтацію і не знала, в який бік рухатися. В голові гуло, як у порожній діжі. Вона ні про що не думала тепер, тільки про одне: благополучно спуститися.

Зрештою вона зробила помилку — глянула вниз. Земля здалася недосяжно далекою і невмолимо грізною. Дівчина уявила — ніби вже й відчула, як її ребра болять від удару об цю жахливо тверду землю.

Страх, відомо, поганий помічник. Обмацуючи кожний кам'яний горбик спиною, Таня почала посуватися уздовж стіни, та враз завмерла, вчепившись витягнутою рукою у раму дальшого вікна, не маючи сили поворухнутися. Уже готова була влізти у будь-яке вікно і покаятися, попросити допомоги.

В цей час її помітили знизу. Якийсь старий, ідучи подвір'ям, зупинився, придивився і раптом загорлав так, що водій продуктового фургона біля підсобки ресторану вискочив з кабіни. А з відчинених вікон готелю повистромлялися цікаві, завертіли головами на всі боки, ще не знаючи, куди дивитися. Старий відразу спрямував їхню увагу.

— Ти що там робиш? Чого лазиш?! — кричав він, потішаючи публіку. — Я зараз міліцію покличу.

Таня розгубилася, не знаючи, що відповісти, і крикнула перше, що спало на думку, не відчуваючи безглуздості своїх слів:

— Я у триста сьомий іду…

Згори, певно, з четвертого поверху, — вона не бачила, бо боялася поворухнутися, — долетів чийсь регіт. Від образи і напруження кров ударила їй в обличчя.

З вікна, за раму якого вона трималася, висунулося злякане, навіть у присмерку бліде обличчя Віталія.

— Давай сюди, дурна, — прошипів він.

— Я не можу.

— Злодійка! — не вгамовувався старий внизу.

— Я не злодійка! — не стрималася Таня. У неї зірвався голос, і вона заплакала відкрито, гучно, розуміючи, що має зараз вкрай жалюгідний вигляд.

Віталій відірвав її подерев'янілу руку від рами і втяг дівчину по стіні у свій номер, у двері якого вже тарабанили черговий адміністратор готелю разом з коридорною.

Стався величезний скандал.

… Хвилин через десять унизу, в холі, міліціонер розпитував свідків.

Молоденька коридорна плакала. Вона недавно тут працювала — і відразу такий випадок.

— Я сказала їй, щоб залишила готель, що вже пізно. І вона пішла. Звідки я могла знати, що вернеться через вікно….

Віталій стояв скуйовджений, розгублений, з виразом благання на обличчі.

— Я не хотів… Я не думав, що вона це зробить… У мене завтра концерт. Я тут на гастролях з Держконцертом… Я, чесне слово, не знав… Дуже прошу, не повідомляйте дирекції!

— Ви давно знайомі? — спитав міліціонер Віталія. Таня, яка вже опам'яталася, попередила відповідь:

— Це мій друг дитинства. Ми тут випадково зустрілися. Ми хотіли посидіти, замовили вечерю у номер… Хіба не можна?! І раптом мені наказали вийти. Наказали, розумієте? Я не звикла, щоб мене виганяли… Я просто з принципу хотіла повернутися! — Дівчина квапилася, захлиналася словами, накручуючи на палець пожмакану, збруднену фарбою від очей хустинку. — З принципу!.. Мене все одно не пустили б. І тоді я вирішила пройти іншим шляхом. Я за годину все одно пішла б звідси…

Зачіска у неї розметалася, плечі були по-пташиному підняті, вона не знала, що іще додати, щоб її зрозуміли, щоб їй повірили і щоб швидше закінчився весь цей жах.

У холі товпилися цікаві. Старий, який першим помітив Таню на стіні, чим дуже пишався, голосно обурювався:

— Дожила молодь, лазить по вікнах! Бачили ми таких! Гастролерша!..

Міліціонер тим часом перевіряв документи.

— Чому

1 ... 4 5 6 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тіні над Латорицею», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тіні над Латорицею"