Читати книгу - "До ніг твоїх я небо простелю…"

Обидва рази сама розірвала відносини. В її розумінні коханець повинен утримувати свою пасію так, аби вона ні в чому собі не відмовляла, виконувати і терпіти всі капризи. Якщо чоловіка це не влаштовує — на його місце завжди прийде інший. Цьому навчила її мати Анжела Володіна — колишня оперна співачка, яка міняла чоловіків так часто, що усіх вже й не пам’ятала. Батька Ілона не знала, носила прізвище матері.

Звичайно, дівчину цікавило її походження, але ця тема в їхньому домі була заборонена.

— Ваше резюме з попереднього місця роботи вражає. Якщо вірити написаному, ви — хороший спеціаліст. Чому ж шукаєте нову роботу? — поцікавився Марат.

— Низька заробітна плата, — впевнено відповіла дівчина. — Я живу одна, знімаю квартиру, тому…

— Зрозуміло, — усміхнувся Рахімов. — Відмінних працівників треба цінувати, це правда, — задумався. — З анкети бачу, що ви незаміжня, — продовжив, хитро примруживши звабливі темно-сірі очі.

Ілона помітила його зацікавлений ніжний погляд.

— Мабуть, не встигнете закінчити й одного проекту, як повідомите, що йдете у декретну відпустку. Доглядатимете вдома дитину, чоловіка, а нашій фірмі яка з цього користь? Думаю, що ризикую, наймаючи вас.

— Я — сучасна жінка, — у відповідь посміхнулася, даючи зрозуміти, що зловила потрібну хвилю для спілкування з майбутнім шефом. — Навряд чи задовольнятимусь коли-небудь роллю дружини і матері. Спочатку хочу самореалізуватися, а потім уже думати про чоловіка, який попросить мою руку і серце. Щодо дітей? Поки не думала про це, кажу чесно. Та відчуваю, що не готова до їхньої появи.

— Якщо буде чоловік, повинні бути й діти. Це — закон природи, — не заспокоювався. — Адже саме діти — запорука щасливого кохання.

— Запорука щасливого кохання полягає зовсім в іншому, — миттєво відповіла, натякаючи на здоровий секс.

У її голосі почулися нотки зверхності і зайвої самовпевненості.

Марат промовчав, вдаючи, що читає анкету та резюме. З його обличчя щезла легка усмішка.

— Вибачте, я думала — у вас вакансія архітектора, тому готувалася до інших питань, — насмілилася першою розірвати гнітючу тишу.

— Тут я вирішую, які питання задавати, — різко змінив тон Рахімов, зробивши наголос на «я». Потім зміряв Ілону гнівним, пронизливим поглядом. — Бажаю чути короткі, чіткі відповіді по суті. Якщо я правильно зрозумів, робота для вас — на першому місці. І це скоро не зміниться.

— Т-так, — відповіла коротко, як вимагав роботодавець, але вже не так впевнено.

— У такому разі даю вам можливість показати, на що здатні. Завтра починаєте. Враховуючи ваш досвід, отримаєте окремий проект. Термін виконання — два місяці. Вони й будуть своєрідним випробувальним терміном. Якщо справитеся — залишитеся працювати на постійній основі. Якщо ні — попрощаємося. От тільки нове резюме вже буде суттєво відрізнятися від того, що я зараз тримаю в руках, — завершив крижаним тоном.

Ні жива, ні мертва вийшла з кабінету шефа Володіна. Так безцеремонно з нею ще не розмовляв жоден чоловік. Марат відразу поставив її на місце.

— То ви прийняті на роботу чи ні? — підлила масла у вогонь секретарка Діна, яка через напіввідчинені двері прекрасно чула розмову від початку й до кінця.

— Старатимусь виправдати сподівання вашого начальника, — саркастично кинула у відповідь Ілона й вискочила з приймальні, залита червоним соромом.

— Я не дуже її налякав? — ласкаво усміхаючись, запитав Марат пані Діну, яка щойно занесла йому каву.

Думка цієї жінки була для нього важливішою за думку матері. Своє життя вона проживала одиноко, але досвідченішої у будь-якому питанні людини Рахімов не знав.

— Думаю, ви її розсердили, — примруживши великі карі очі, відповіла секретарка. — Тепер вона працюватиме ду-уже наполегливо.

Обоє розсміялися.

Ілоні й справді більше нічого не залишилося, як здати надважкий іспит, влаштований керівником фірми. Вона засвоїла урок з першого їхнього спілкування. Готова була відірвати собі язика, що бовкнув те зайве слово. Але було пізно. На кону не тільки робота у «Вавілоні», але і її власна репутація. Дівчина загнала себе в глухий кут: або працює тут, або ніде. «Нове резюме вже буде суттєво відрізнятися від того, що я тримаю зараз у руках», — ці слова нового начальника снилися їй ночами.

Марат наказав віддати їй найважчий архітектурний проект із тих, які наразі розроблялися фірмою. Замовник — компанія Ігора Красовського. У сусідньому місті Мужієві забудовуватиме понад три тисячі квадратних метрів. Великий торгівельний центр з підземними парковками, розважальним центром, їдальнею тощо…

— Це ж нереально, — здивувався Ігор, коли почув, хто та ще й в які терміни працюватиме над проектом його будівництва. — Таку роботу виконує ціла команда. І то не за два місяці. Якщо хочеш її звільнити — чому відразу цього не зробив? Очевидно ж, що вона не справиться.

— Ото ж бо й воно, я не міг її звільнити. Міг тільки прийняти або не прийняти на роботу. А зараз… — багатозначно усміхнувся. — Бачив би ти цю горду, самовпевнену красуню, — якось замріяно промовив. — Працює допізна. Учора, наприклад, я повертався додому під ранок і, не повіриш: з вікна машини помітив, що на фірмі ще горить світло. Зупинився, придивився — а це в її кабінеті. Зовнішній вигляд повністю змінила: замість підборів — кросівки, замість макіяжу і зачіски — зв’язане у високу гульку волосся, у руках велика чашка кави, щоб не заснути. Усі їй співчувають, мене вважають за монстра.

— Правильно вважають, — хихикнув Красовський. — Чого ти домагаєшся? Морально зламати її хочеш?

— Ні в якому разі, — серйозно Марат. — Тільки опустити на грішну землю, між простих, грішних людей. Нехай змиє з обличчя товсті шари фарби, відкриє прекрасні блакитні очі і, я впевнений, вона ще «спасибі» скаже за цей урок. Бо життя у неї, правду кажучи, якесь безалаберне: батька не має, з матір’ю не спілкується, одна знімає квартиру, міняє чоловіків. Шкода її.

Інтерес Марата до цієї дівчини зростав. Він уже розумів, що небайдужий. Однак назвати свої почуття коханням не міг. Серце мовчало. Ці почуття скоріш нагадували батьківське піклування, хоч різниця у віці між ними була невелика. Йому хотілося