Читати книгу - "До ніг твоїх я небо простелю…"

— Вороги притихли тільки тому, що втратили силу, мамо, — зітхнувши, пояснив Марат, коли в черговий раз приїхав, щоб побути з найріднішою. — Якщо вони відчують хоч найменше полегшення тиску на їхні голови — зразу всадять ніж у спину, навіть не сумнівайся. Така є людська сутність. Ворог не може стати другом.

— То чому ж ти досі тримаєш їх при собі? — прізвища не називалися, але обидвоє розуміли, що мова йде про Яніна та окремих, вірних йому у «Вавілоні» людей.

— Злий пес має бути закутий у намордник і прив’язаний міцним ланцюгом, — багатозначно відповів. — Тоді з нього тільки користь, нашкодити не зможе, — хитро усміхнувся.

Ірма з приємністю в душі переконалася — Марат — сильний керівник «Вавілону», який міцно тримає владу у своїх руках. Тепер у неї залишилось одне бажання: його одруження. Адже синові вже тридцять два.

— Я хочу онуків, — різко змінила тему мати. — Коли закінчаться твої несерйозні стосунки з модельними дівчатами на ніч, на місяць? Коли побачу ту єдину, яка завоює твоє серце, народить дітей? Якби ми жили у Таджикистані — вже давно одружився б на дівчині, яку вибрали наші родичі. А тут… Мені вже соромно перед братом.

— О-о! Бачу, пора спати, — на обличчі Марата заграла чарівна, білозуба усмішка. — Відчуваю, що втомився, — піднявся з м’якого дивана, кладучи філіжанку недопитої кави з молоком на журнальний столик. Цей напій не заважав йому добре висипатися.

— Ми не договорили, — запротестувала жінка. — Не тікай. Я правду кажу. Роки ідуть. Ти не молодієш. У такому віці батько уже водив тебе за руку.

Син обійшов диван, схилився, обняв маму за плечі.

— Вік — жіноча проблема, — прошепотів їй на вухо. — Чоловікам він не страшний. Он, поглянь на Ігоря Красовського. Йому п’ятдесят три. А який, повний життя красень. Від молодих дівчат відбою не має. Чим не жених? І не байдужий до тебе, я ж бачу. Подумай над цим. Я буду не проти…

— Ти збожеволів?! — підскочила, мов ужалена, Ірма. — Такий сором матері пропонувати! Геть совість втратив!

Та Марат уже не слухав. Заливаючись тихим сміхом, повільно піднімався на другий поверх будинку.

— Невихований! — ще крикнула й безсило опустилася на диван.

Насправді вона не сердилася. Навпаки: їй було соромно зізнатися, але син мав рацію. Про симпатію Красовського до неї знала давно. Без Ігоря Ірма втратила б компанію. Саме він допоміг стати на ноги її синові, та й зараз завжди поруч.

І все це неспроста. Ще замолоду, коли молодий Фархад разом зі своїм армійським другом приїхав додому у короткострокову відпустку, Красовський не на жарт закохався в Ірму.

— Ну, як тобі ця красуня? — запитав Рахімов у товариша, коли після вечері вийшли на перекур.

— Справді красуня, — якось замріяно відповів друг.

Дівчина зачепила його серце. Досі чув про кохання з першого погляду лише з телевізора, але що таке може бути насправді, та ще й з ним — уявити не міг. Одного погляду у її прекрасні темно-сірі очі було досить, щоб назавжди втратити розум. Цілий вечір не міг спокійно всидіти. Лише чекав, коли вона ненадовго з’явиться у кімнаті. Тоді в його грудях так гупало, що, здавалося, стукіт чують усі присутні.

— Це — Ірма — моя наречена, — нічого не підозрюючи, похвалився Фархад. — Після звільнення зі служби — зразу весілля. Ти запрошений.

Від почутого Красовський ледь не зомлів.

«Як наречена? Чому саме вона? Не може бути!» — застукало в його голові.

Важко пережив Фархадове одруження. Надалі, хоч як не намагався створити сім’ю — не виходило. Кожну дівчину порівнював з Ірмою. Вона стояла у нього перед очима удень і вночі. Та між ними була прірва, яку не подолати… Ніяка жінка не могла б його змусити зрадити міцну чоловічу дружбу.

Проте, коли Фархад несподівано захворів й невдовзі покинув цей світ — несміливо наважився запропонувати Ірмі поєднати долі. Здавалося, уже немає перешкод для їхнього щастя. Він, досі неодружений, хотів створити справжню родину. Та вона не поспішала, хоч і симпатизувала Ігорю. Він був терплячим. Не давив на неї. Просто чекав. Час невблаганно спливав. Вже й син Рахімова став дорослим чоловіком, а вони так і не зійшлися.

Марат лежав на ліжку, заклавши руки за голову, і не міг заснути. У свідомості ще звучали материнські слова: «Я хочу онуків; у твоєму віці батько вже водив тебе за руку…»

Хоч вигляду не подавав, але й сам часто задумувався і про сім’ю, і про дітей. Та з коханням якось не складалося. Може, тому, що не шукав? Ні, з увагою дівчат проблем не було. Навпаки, їх можна було вже лічити десятками. І кожна мріяла розтопити його холодне серце. Проте більше, як доступ до свого тіла, чоловік не дозволяв. Здивувати його у ліжку було важко: вибирав тільки розкутих, пристрасних, активних, таких, які люблять різноманітність, вміють розпалити та задовольнити свого партнера. Однак ідея про створення сім’ї з такою дівчиною його не приваблювала.

Нещодавно поклав кінець відносинам з Ілоною Володіною, що тривали майже рік. То був своєрідний рекорд дівчини. Так довго втримати його поряд ще нікому не вдавалося.

Володіна працювала архітектором у «Вавілоні». Зазвичай Марат не заводив службові романи. На фірмі — тільки робота. Його домівка — взагалі окрема розмова. То було місце, де Рахімов відпочивав від усього, що знаходилося за його стінами. Велику двоярусну чотирикімнатну квартиру в престижному районі міста купив п’ять років тому. Вибираючи житло, Марат знав: тут мешкатиме його власна сім’я, коли прийде час.

Проте Ілона впала йому в око ще на співбесіді, коли приймав її на роботу. Розкішна жінка, яка знала собі ціну: молода, вродлива, висока, одягалася дорого, зі смаком, та ще й розумна. Вона не зачепила його серце, але розум затуманила.

Володіна розумілася на чоловіках. У свої двадцять шість років мала за плечима цивільний шлюб та серйозні