Читати книгу - "Молот Чудовиськ, Богдан Мостіпан"

- Отже, гадаю, ми вже достатньо від'їхали від столиці... - промовив Бетфорд, притримуючи коня.

- То куди ми їдемо? - запитав Реніфат.

- В одне Богом забуте село - "Лісові вуста". З чуток, один із місцевих там вовкулак... На нього, як не дивно, доніс сам староста села.

- Тобто це всього лише чутки? А якщо раптом вони виявляться неправдивими, то що тоді? - насторожився Реніфат.

- Тоді просто візьмемо плату за наші послуги і поїдемо. Однак я майже впевнений, що вовкулак виявиться справжнім.

- Вибач, що перебиваю, старший мисливець, - промовив Фоллар, порівнявшись із Бетфордом, - але як довго нам ще їхати?

- Кілька годин, не менше... На випадок, якщо полювання пройде вдало, усім поставлю випивку за свій рахунок. Під час бою намагайтеся не лізти на рожен... Більшу частину вашої роботи зробимо ми з Кліффордом. Ви лише спостерігатимете і допомагатимете. Це зрозуміло?

- Так точно! - хором відповіли мисливці.

- Гаразд, ви їдьте вперед... Нам із Кліффордом ще потрібно обговорити дещо.

Усі інші мисливці, крім Бетфорда і Кліффорда, поскакали вперед. Бетфорд і Кліффорд у цей час неспішно рухалися позаду.

- Ну, Кліффорде, - заговорив Бетфорд, глянувши на товариша. - Що думаєш щодо нашого нового загону?

- Мені здається, з ними станеться те саме, що і з попередніми, - серйозно відповів Кліффорд.

- Краще сплюнь! - вигукнув Бетфорд, насупившись. - Цього разу ми так не схибимо...

- Ну-ну...

- Щось ти похмурий сьогодні.

- Не з тієї ноги встав.

- Щодня, мабуть... Ну гаразд, поїхали!

Бетфорд і Кліффорд поспішили наздогнати інших членів загону. Через якийсь час загін нарешті опинився в околицях села "Лісові вуста". Село це було бідне, побудоване недалеко від драговин. Жителі заробляли тим, що продавали різні підвиди грибів, а також вивозили сосни в місто. Мисливці висадилися біля самого села, потім прив'язали своїх коней до сосен і попрямували в його центр. Але, на жаль, дорогою Кліффорд вступив у коров'ячий корж.

- Мати... - невдоволено пробурмотів він, оглядаючи чобіт.

- Під ноги треба дивитися, - підбив його Бетфорд, усміхнувшись.

- Без тебе розберуся, що мені робити...

- Не бійся, все очиститься...

- Пішли вже.

Ледь дійшовши до села, мисливців зустрів привітний староста на ім'я Кротобор. Виглядав він неохайно, з рота тхнуло горілкою, а сам він постійно безглуздо посміхався.

- Ласкаво просимо в нашу глушину, - жартівливо промовив староста, розвівши руками, - панове мисливці!

- Ти, виходить, Кротобор із Лісових вуст? - уточнив Кліффорд, склавши руки на грудях.

- Ну так, він самий! Ви, вірно, прибули сюди на моє замовлення? Ну й дорого ви берете, скажу я вам, панове мисливці... Довелося всім селом скидатися, і навіть більше! Щоб вас дозволити.

- Досить базікати, старий, - нетерпляче кинув Кліффорд. - Показуй, де живе цей пацан. І поквапся, а то стягнемо з тебе гроші й підемо геть.

- Як скажете, мілсдарю, - поспішно відповів староста. - Я не хотів вас образити!

- Якщо вже на те пішло, що там щодо плати? - сказав Бетфорд, примруживши очі.

- Як і домовлялися з вашим командиром, двісті монет!

- Непогано, - відповів Бетфорд, хитнувши головою. - Гаразд, не будемо гаяти часу, веди нас до будинку.

Староста у відповідь на це коротко кивнув, а потім повів загін мисливців прямо до будинку, де проживав молодий дроворуб.

- Ось, будь ласка... - промовив староста, оглядаючи хату дроворуба. - Його, щоправда, зараз удома немає, він по гриби пішов... Але як повернеться, ви вже його як слід притисніть!

- Відкривай, старий! - промовив Бетфорд, стоячи позаду.

Староста відчинив двері всередину. Мисливці увійшли. Сам староста залишився чекати зовні. Увійшовши всередину, вони застали вовчу шкуру, що лежала на дірявій підлозі, а також розгризену навпіл свинину. Однак старші мисливці були недурні, одразу зрозуміли, що старий намагався їх надурити.

- Це ще що?! - вигукнув Реніфат.

- До чого ж тут смердить... - прикрив ніс Кліффорд. - Наче тут вовк линяв...

Бетфорд присів, оглянув вовчу шерсть, а потім намотав клаптик шерсті собі на руку - вочевидь, це і є обіцяні докази старого про те, що Бертрам Грамм - вовкулак.

- Угу... А це він, значить, так линяв? - зніяковів Кліффорд.

- Ну так... Староста хотів підставити пацана, тут як пити дати. За це він зараз і відповість.

- Що ти збираєшся з ним робити? - серйозно промовив Бруддо, насупившись.

- Видати йому штраф за неправдиве донесення, - серйозно сказав Бетфорд, - а заодно вигнати з села... Ми через цього старого пня перлися хрін знає куди...

- Ух, я думав, ти хочеш його вбити! - промовив Фоллар.

- І забруднити при цьому свій плащ? Ні вже...

Тоді мисливці вийшли з хати і попрямували в центр села, де вже стояв самовдоволений староста, смакуючи, як з Бертрама здеруть шкуру.

- Ну шо значить, панове? - промовив староста, потерши руки. - Переконалися в його звіриній сутності?!

- Ти хоч маєш уявлення, що на тебе чекає за неправдиве донесення?! - Бетфорд схрестив руки на грудях, нависаючи над старим.

- Донесення... Яке таке донесення? - заморгав староста.

- Ідіот... Ти нахабно обмовив хлопця в тому, що він вовкулак.

- Нічого я не обмовляв! Зачекайте, може, це... Домовимося якось? - староста натягнуто посміхнувся.

- Ти мене за дурня тримаєш? З тебе сотня монет як сплата за штраф. - Бетфорд зробив крок ближче.

- Ну, пане... Де ж я стільки розшукаю?!

- Мені плювати... У вас тиждень, і не думайте, що про вас забудуть! А коли гроші не повернеш, ми говоритимемо з тобою по-іншому... - потім Бетфорд різко схопив старосту за комір і притиснув. - Зрозумів?!

- Гаразд-гаразд! - злякано вигукнув староста. - Тільки відпустіть, заради Богів!

Бетфорд відпустив старосту, і той упав у бруд. Люди з усього села виходили на вулицю, щоб подивитися, що відбувається.