Читати книгу - "Молот Чудовиськ, Богдан Мостіпан"

Усі були настільки зайняті тим, що відбувалося, що не помітили, як саме в цей момент назад у село повернувся той самий дроворуб - Бертрам. У руках у нього був кошик для грибів. Він відклав його вбік, а потім зник кудись. Через кілька хвилин здалеку почувся вовчий рев.

- Що за хрінь? - промовив Бетфорд, повернувшись на звук.

- Щось не схоже на звичайного вовка! - вигукнув Фоллар.

- Який ти догадливий... - із сарказмом відповів Бетфорд.

Почувши завивання перевертня, що лунали з лісу, жителі села поспішили сховатися у себе вдома, в тому числі і староста, Кротобор. Він біг швидше за всіх інших... А тепер повернемося, мабуть, до того, з чого ми й починали...

Реніфат утримував натиск вовкулака щосили, однак той був надто сильний. Якби він у цей момент припустився помилки - поплатився б за неї життям. Однак йому пощастило: до вовкулака ззаду підбіг Кліффорд і з усієї сили з розвороту вдарив по ньому мечем, поранивши спину. З рани вовкулака почала активно сочитися кров. Йому це явно не сподобалося. Він різко переключився на Кліффорда і почав завдавати ударів по ньому.

- Фух, чорт забирай... - видихнув Реніфат, потім швидко піднявся на ноги, поспішив допомогти Кліффорду і завдав кілька колючих ударів по вовкулаку в спину. Той різко розвернувся, а потім з усієї сили вдарив Реніфата двома лапами, від чого той відлетів убік і був поранений. На щастя, не надто серйозно. Кліффорд, як і раніше, вів бій із вовкулаком, раз у раз ухиляючись від його атак. До нього приєдналися Бетфорд, Фоллар і Бруддо. Реніфат, не зволікаючи, знову зайшов до вовкулака ззаду. Таким чином, мисливці взяли його в оточення.

- Місіть цю тварюку! - вигукнув Бетфорд.

Мисливці всі разом накинулися на вовкулака, не даючи йому й шансу отямитися. Той отримав близько десяти колючих і рубаючих поранень, але в якийсь момент остаточно розгнівався. Він завдав кругової атаки, змусивши мисливців відступити на кілька кроків назад. Вони стали кружляти навколо нього, готуючись в черговий раз напасти. Вовкулак у цю мить користувався секундою перепочинку. Тоді Бетфорду спала на думку одна ідея:

- Реніфат! - крикнув він. - Діставай сліпучу бомбу з підсумки і кидай у цього гада!

- Так точно! - відгукнувся Реніфат. Він швидко дістав бомбу і жбурнув її в морду вовкулаку. Той, здавалося, хотів атакувати Реніфата, але не встиг. Бомба розірвалася, її осколки засліпили звіра.

- Атакуємо! - вигукнув Бетфорд.

Мисливці накинулися на вовкулака всією купою, завдаючи йому численних ударів. Той намагався вирватися, але був занадто слабкий і не зумів цього зробити. Зрештою Бетфорд завдав останнього потужного удару мечем у груди вовкулаку. Той завив від болю, дивлячись прямо в грозові хмари, з яких у цей момент почав іти дощ. Вовкулак був переможений.

Фоллар витер піт із чола і сказав:

- Ух... Ну і здоровенна ж скотина!

- Ви як, хлопці, в порядку? - запитав Бетфорд, озираючись на всі боки.

- Можна й так сказати, - відгукнувся Реніфат.

- Так, усе гаразд, - відповів Бруддо, притримуючи рукою рану на грудях.

- Твою рану потрібно обробити, - сказав Бетфорд. - Дякуй броні: якби не вона, тобі б дісталося в рази сильніше.

- Не сперечаюся, - стримано відповів Бруддо.

- Тварюку повалено! - вигукнув Фоллар. - Що ми будемо робити тепер?

- Змусимо старосту заплатити за нашу роботу, а потім вирушимо в дорогу...

У цей момент вовкулак почав видавати якісь звуки, схожі на людський голос. Незабаром він заговорив:

- Свого ремесла ви навчені, панове мисливці, - проричав він. - Не думав, що так безчесно згину.

- Вибач, приятелю, - сказав Бетфорд. - Замовлення є замовлення, ми нічого не могли з цим вдіяти.

- Аргх... - прошипів вовкулак.

- Ну ні хріна собі! - вигукнув Фоллар. - Вони вміють говорити?

- Ну так, - відповів Бетфорд. - Адже це колишні люди, перетворені на нову подобу з вини прокляття.

Незабаром після бою на вулицю знову вийшли тутешні жителі, зокрема й староста Кротобор. По його обличчю було видно, що він щасливий: його задум вдався. Він обережно підійшов до мисливців. Тоді сталося непередбачене: з одного з будинків вибігла молода дівчина, мешканка села. На її обличчі читалися розгубленість і паніка. Вона різко наблизилася до вовкулака і присіла біля нього. Потім подивилася на мисливців і ледь стримуючи сльози запитала:

- Що ви накоїли?! Навіщо ви його вбили?!

- Таке наше ремесло, панночко, - відповів Бетфорд. - А ви, власне, хто?

- Мене звати Флорентіна, - відповіла дівчина. - Ми з Бертрамом кохали одне одного!

- Оце так, - протягнув Реніфат. - Виходить, ти знала, що твій коханий був перевертнем?

- Звісно, знала! - емоційно відповіла дівчина. - І я приймала його таким, яким він є!

У цю мить вовкулак розплющив очі, втупився в дівчину і слабко вимовив:

- Кохана... Я... Я дуже радий, що ти тут...

У відповідь дівчина остаточно розплакалася:

- Коханий... - вона стала гладити Бертрама по потилиці.

- Прошу тебе... - продовжував він. - Ти заслуговуєш на краще життя... Прошу... Їдь із цього села, куди-небудь далеко, у місто... Ти маєш бути... Щаслива...

- Добре, коханий, - відповіла Флорентіна. - Я люблю тебе, люблю найсильніше на світі!

- І я тебе... - на останньому подиху прошепотів вовкулак.

Мисливці мовчки спостерігали за цією сценою. Незабаром життя в перевертні згасло, його очі закрилися, і вовче серце остаточно перестало битися.

- Ні... - тихо прошепотіла дівчина.

Вона замовкла. Приблизно за тридцять секунд перевертень перетворився назад на людину. Перед мисливцями постало тіло Бертрама - молодого хлопця з каштановим волоссям, зеленими очима і щетиною на обличчі. Зовнішність у нього була приємною, особливо для простого хлопця з села. Тоді до мисливців нарешті наблизився сам староста.

- Ви чудово спрацювали, мілсдарі мисливці! - промовив Кротобор.