Читати книгу - "Орда з мороку, Катя Губська"

Коли море прокидається

Кажуть, що море не має пам’яті. Але це — брехня, якою тішать себе люди.
Бо океан пам’ятає все. Особливо те, що мало б бути забуте.

Десятки тисяч років тому, задовго до перших міст і перед тим, як з’явилися імперії, існував континент на ім’я Ельмаріон. Оточений водами, він був серцем стародавньої цивілізації, яка спілкувалася зі стихіями, читала зорі та тримала рівновагу між світлом і темрявою. Його жителі не мали потреби в мечах — їхнім захистом була магія, злиття розуму та природи. І в центрі тієї гармонії лежала вона — Перлина.

Сяюча, мов місячне світло в ніч бурі, Перлина була створена не руками смертних. За легендою, її дарувала сама Вода — одна зі старших Сил, прадавня сутність, що несла у собі знання, хаос і спокій водночас. Перлина стримувала штормів безодні, приборкувала гнів титанів морських, і над нею клялися старі королі.

Та мир тривав недовго. З’явились ті, хто захотів влади понад гармонію.

Плем’я, що відокремилося від решти Ельмаріону, почало вивчати темні води. Вони оселились на північних скелях, будуючи чорні гавані у тумані. Їхні кораблі стали частиною ритуалів, а екіпаж — напівживими слугами проклятих вітрів. Вони шукали безсмертя, шукали шлях підкорити сам океан. І коли нарешті викрали фрагмент сили з Перлини, море повстало.

Ельмаріон пішов під воду. Цивілізація зникла — одні кажуть, її поглинула хвиля, інші — що самі жителі зникли у сяйві, рятуючи світ від більшого лиха. Але ті, хто проклинав гармонію, не загинули. Вони перетворилися.

І відтоді з глибин час від часу виходить Орда Туманних. Їхні кораблі обплутані водоростями, їхні обличчя — сховані за масками з солі. Вони не шукають золота, не грабують — вони йдуть туди, де магія хитається, де з’являються артефакти, що можуть повернути Перлину до них. Бо той уламок, який вони викрали колись, не дає спокою — він мучить їх вічною жагою повернути цілість.

Вони шукають Перлину знову.

І коли Кайла, нащадок Ельмаріону, доторкнулася до неї — рівновага порушилась. Океан здригнувся. А туман знову почав згущуватись.

Ейрін Таррел, капітан «Сріблястого Ворона», може не знати всієї правди. Але він бачив, як тіні рухаються в морі, навіть коли хвилі спокійні. Він відчув, як вітер змінює шепіт, коли Кайла підняла Перлину.

Це не просто артефакт. Це ключ. А ключ завжди від чогось. І не завжди від дверей.

Відтепер кожен їхній шлях — це вибір. Не лише вижити. А не дати темряві прокинутись вдруге.

Бо Орда вже рушила.