Читати книгу - "Ігри Немезиди, Джеймс С. А. Корі"

лишитися з тобою», — подумала вона — й зненавиділа враз саму себе за те розчарування, що відчула. Не було це воз’єднання родини. Так, вона не виростила Філіпа до його дорослості, й це могло бути отією спонукою, що привела її сюди, — але ж він уже займався чимось своїм. Чимось таким, що й привело його давно втрачену матір назад, у його світ. Якщо вона хотіла сидіти з ним, їсти солодощі й розповідати йому всякі бувальщини, і то так, як у них не було ніколи, то це ж тільки її власна проблема.

— То й добре, — мовила Наомі. Повагалась, а тоді обернулася до дверей. Як дійшла до них, він заговорив знову — здушеним голосом.

От ніби йому було тяжко ті слова вимовляти.

— Дякую, що прилетіла.

Вона відчула це у своїй грудній клітині: мов хто молотом загупав по кістках над її серцем. Філіп дивився на неї від стола. Який-бо він схожий на свого батька. Спробувала уявити, що й вона колись була така юна. Спробувала уявити, що в такому віці й вона знала б, як підібрати такі слова, що були б такі геть порожні та жорстокі — все одно зігрівали б серце. Відчула, як усмішка розтулила їй уста на міліметр. Це був вираз не так радості, як скорботи.

— Це він підказав тобі ці слова? — спитала вона. — Він?

Таж тих способів розговорити цього хлопця — сто.

***

Після «Ґамарри» Марко прийшов додому зі свого святкування п’яний та щасливий. Вона зацитькала його, щоб не розбудив дитини. Марко підхопив її й закружляв у тій кімнатчині; кружляв, аж поки кісточка її ноги вдарилася об бильце ліжка й Наомі зойкнула від болю. Тоді він посадив її на ліжко й став масажувати-цілувати невеличкий той її забій. І зиркав угору на неї з усмішкою, що і просила чогось, і щось обіцяла. Вона вже подумувала, чи не покохатися їм так тихенько, щоб Філіпа не розбудити. Таке вона подумувала, коли він знищив її своєю вістю.

— Ми це втяли! Разом з тобою, тямиш?

— Втяли — що? — перепитала вона, відкинувшись на гелеву спинку ліжка.

— Помстились і за Теріон Лок! — звістив Марко. — Відстояли Пояс. За нас. За нього.

Останні два слова мовив, киваючи головою на немовля. Філіп своїм заспаним ротиком смоктав великого пальця, а оченята були так міцно заплющені, аж страшно було, чи й розплющить їх коли знову. А Наомі своїм шостим чуттям уже збагнула те, що ще не повністю усвідомила розумом. Хвиля електричного холоду прокотилася по її серцю, животу, пронизала все тіло. І Марко відчув це. Пам’ять про його загадкову посмішку, коли він з підлоги задивився вгору на неї, незгасно пекла їй розум.

— А що... що втяла я? — запитала.

— Досконалий злочин, — відповів він. — Перший з багатьох.

І вона зрозуміла. «Ґамарру» вбив її код. Всі ті люди, що були на тому кораблі, загинули через неї. І все оте грубе варнякання Рокку, всі його пишномовні погрози враз перестали бути пустим пасталаканням. Марко став убивцею. І вона з ним. Вони таки перейшли до кохання: він — надто розпалений, аж небезпечно такому відмовити; вона — занадто приголомшена, аби збагнути, скільки обуреного протесту хотіла б викричати. Сама себе ненавиділа, але саме так вони й учинили. І це стало початком темних часів, але ж, як озирнутися назад — то всі наслідки цього: її депресія, страх, її втрата Філіпа, невдала спроба самогубства — започаткувалися тим вечором.

Напис на брамі пéкла, дрібним шрифтом.

***

Винайняти діру біля порту виявилося легкою справою. Коштів вона мала досить, аби придбати анонімний кредит, прошморгнути його крізь позастанційний обмін та й повернути назад уже як «муху-­одноденку» — тіньовий рахунок. Ото тільки, що, проробляючи це, мала чудне відчуття, бо як же давно таке було, щоб вона шмигала крізь подібні операції. Принаймні не робила нічого такого, відколи підписала контракт із «Кентербері»... а відчуття ж таке, ніби це бувало з нею сім життів тому.

Вона сиділа на тонкому гелевому ліжку й чекала, коли їй перенудиться і переплачеться. Колись та... хоча щонайгірші напади нудоти й ридання натякали: навряд чи хоч коли. А потім довго приймала душ і перевдягалася в куплений у кіоску комплект свіжого одягу. Спостерігаючи, як та щільно спресована пака роздувається, перетворюючись на спортивний костюм, порівняла це з виходом комахи з кокона. Гей-би яка метафора, перегук із чимось своїм?

Її ручний термінал повідомляв про п’ять чи шість нових повідомлень від Джима. Переглядати їх вона не стала. Бо, коли б так учинила, то занадто велика наринула б спокуса відповісти на них — вилити душу, дозволити йому втішати її, висповідатися комусь такому, кому повністю довіряєш. І тоді Голден почувся б зобов’язаним бодай чимсь тут зарадити. Прилетіти й усе залагодити. І тим самим утелющитися в ті безлади, що вона натворила, — у все-все, що вона отут накоїла. Відстань між тутешнім і тамтешнім, між Марком та «Росинантом» була надто дорогоцінна, аби принести її в жертву. Час виплакатись і втішитись прийде згодом, аж як вона зробить те, що має зробити. Коли вона врятує Філіпа. І втече від Марка. Тож вона так і не прослухала тих повідомлень. Але й не стерла їх.

***

Марко вже й тоді, коли літав на кораблі Рокку, культивував себе як лідера. І це в нього виходило, нівроку йому. Хоч би які труднощі поставали на його шляху, він завжди примудрявся показати все так, аби видавалося, начебто всяка нова перепона чимось та була йому корисна, а всякий новий розв’язок — хай навіть такий, що жодним логічним ходом не зачіпав його — якось та був блиском саме його геніальності. Одного разу він навіть пояснив, як це у нього виходить.

Весь фокус, сказав він, полягає в тому, щоб мати простий план, і то такий, що більш-менш має спрацювати, а отже, ти завжди матимеш щось і всі свої ризики на те щось чіплятимеш. А ще май якусь альтернативу, котра спрацює хіба що один раз зі ста, зате ж, коли це збудеться, інші люди подивляться на тебе, як на бога. А тоді ще заплануй щось таке, що добре, як спрацює в одному випадку з двадцяти, і коли це справдиться, на тебе всі подивляться як на найкмітливішого в кімнаті. А ще май такий план, шанси якого — один із п’яти, одначе коли й це спрацює, ти пройдеш за такого, що знав: тобі це до снаги. І навіть якщо підведуть усі твої варіанти, крім одного, ти матимеш принаймні один такий план, що завжди буде виграшний.

Марка можна було б схарактеризувати одним-єдиним гаслом: