read-books.club » Фентезі » Візерунки долі. Я проти, Аграфена Осіння 📚 - Українською

Читати книгу - "Візерунки долі. Я проти, Аграфена Осіння"

17
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Візерунки долі. Я проти" автора Аграфена Осіння. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 48 49 50 ... 79
Перейти на сторінку:

– Кевін, – я навіть здригнулася від несподіванки, коли голос чоловіка перервав мої невеселі думки. Двері прочинилися, і заглянув слуга Діна. – Скажеш Террі, нехай почекають зовні, я покличу їх.

– Добре, – відповів Кевін, і двері зачинилися.

Але тут же знову відчинилися, впустивши головного королівського радника, Меріда, у стильному бежевому халаті. Оце так модник, усміхнулася я, помітивши його гламурний одяг. Не встигла висловити свою думку, як смагляве обличчя високого чоловіка почервоніло, немов у сором'язливої дівчини. Я навіть забула, що хотіла сказати.

– Доповідай, Меріде, – сказав Дін, підводячись і підходячи до свого помічника.

– Двері всі запечатані, ніхто не намагався ні вийти, ні увійти, крім п'яти гвардійців, яких привів Ростон. Вартові біля входу на місці й в порядку, до них ніхто не наближався, сплячі вартові були тільки всередині.

– Далі.

– На кожному поверсі біля сходів по два охоронці, і один патрулює коридор. Я їх перевірив, всі на посту.

– Добре, а ще два солдати, які прийшли з твоїм помічником?

– Залишив унизу з пораненим. Лікар сказав, що його потрібно перенести.

«Отже, і лікар на посту», – подумала я. Цікаво, чи він здатний на щось інше, окрім «поглибленого обстеження»? Він мені зовсім не вселяє довіри. Сподіваюсь, хоч голову охоронцеві замотати зумів?

– А що зі сплячими стражниками?

– Я саме прийшов доповісти, що один прокинувся, – повідомив радник.

– Ось як? Давай його сюди. Думаю, навряд чи ми від нього дізнаємося щось корисне, але все-таки. До речі, чому у нас досі немає фахівця із зілля? Я ж тобі казав про це вже давно? – насупив брови Дін.

– Такого, як Норс, знайти не можемо, Ваша Величність, – вибачливо промовив Мерід. – А такого, щоб нас усіх отруїв своїми зіллями, теж не хочеться.

Я здивовано округлила очі. Треба ж, тут є така професія – виробник зілля! Може, ще з’ясується, що тут водяться дракони, гноми чи ще якась незвичайність?

– Хтось з'ясовував, де Брент? – задумавшись, я впустила нитку розмови. 

«Хто такий цей Брент, і чому про нього потрібно було дізнаватися?» – подумала я про себе, не втручаючись у чоловічу розмову.

– З'ясовували, – підтвердив Мерід, – Брент у своєї коханки ще з вечора. Коли ви приїхали, він вже був у неї. Ростон вважає, що він нічого про те, що трапилося, не знав, принаймні так йому здалося.

– Невже капітан королівської варти тут ні до чого? – ніби сам із собою міркував Дін. – Віриться насилу. А там хто його знає?

– Ваша Величність, – двері злегка прочинилися, і в отвір заглянув Кевін, – вони прийшли.

– Добре, зараз, – сказав чоловік і попрямував до мене. – Я хочу, щоб ти була поруч, – взявши мене за талію, зняв з ліжка і, віднісши до дивана, поставив на підлогу. – Федеріко, дай халат Її Величності.

Фрейліна зіскочила з ліжка і, взявши халат із темно-синьої в дрібну квіточку тканини, піднесла мені. Я обернулася до неї й... що з нею знову? Обличчя першої статс-дами почало покриватися червоними плямами. Та куди це годиться? Треба щось робити, може, аутотренінгом з нею зайнятися? Чому вона реагує на все, як лакмусовий папірець? До речі, на що вона зараз відреагувала?

– Федеріка, дай мені діадему.

Значить, у мене теж має бути офіційний вигляд? Офіційніше просто й не придумаєш – у халаті та короні, – похихикала я про себе, обережно вдягаючи та притримуючи діадему. Як би не впала, ця річ – сама досконалість, а з координацією у мене ще не все гладко, шкода зіпсувати.

– Не тримай її, – зауважив мої старання Дін. – Нікуди вона не дінеться, поки сама не знімеш.

Цікаво, чому він мені раніше цього не сказав? Я ж на обіді боялася головою поворухнути?

Ми з Діном сіли на диван, чоловік кивнув Меріду:

– Веди вартового сюди, – і коли радник уже попрямував до дверей, додав: – Халат, чи що, інший одягни, не личать тобі пастельні тони.

Мерід знову почервонів, мов мак, і кинувся до дверей. Чи це не епідемія? Можливо, їм потрібні курси з аутотренінгу?

– Геніє, – перервав мої думки Дін. – Ти можеш іти, – звернувся він до кухарки, яка весь цей час стояла біля столу. – Ранок скоро, у тебе ще багато роботи. Думаю, сьогодні придворні обійдуться без баранчика у вині на обід. Приготуй щось простіше. На сніданок нехай твої помічники подадуть фрукти, овочі та інше. Вирішиш сама, а потім іди відпочивай.

– Дякую, Ваша Величносте, – вклонилася кухарка, і, не встигла вона вийти за двері, як мій невгамовний чоловік крикнув:

– Террі!

Тут же перед нами з'явилася заплакана дівчина, яку моя покоївка тримала за комір. Дін окинув її таким холодним поглядом з голови до ніг, що навіть у мене по спині пробігли мурашки. Дівчину ж взагалі скував страх.

– Я. Тебе. Слухаю, – чітко вимовив чоловік кожне слово.

Служниця злякалася ще більше. Вона відкрила рота, намагаючись щось сказати, але так і залишилася стояти з відкритим ротом, не вимовивши ні звуку.

– Террі, – з таким самим спокоєм звернувся Дін до покоївки. – У в'язницю її, а завтра вранці повісити.

Від такого стрімкого розгляду навіть у мене кров у жилах заледеніла, а дівчина навіть гикати почала з переляку. Зате це одразу дало результат. Служниця впала на коліна і заголосила:

– Я винна! Але я не хотіла, правда, не хотіла! Вона сказала, що ніхто не помітить, якщо я його візьму. Кухарка вже стара, що вижила з розуму, подумає, що забула принести вино!

– Хто тобі наказав взяти вино на кухні?

– Леді Кенді, – розмазуючи сльози по щоках, провила Маріта.

– Навіщо?

– Стражників напоїти, щоб вони заснули.

– Де ти взяла те, що всипала у вино? – продовжив допит Кордевідіон.

– Леді Кенді мені його дала вранці, – сльози у служниці, напевно, вже закінчилися, тому що ревіти вона припинила.

– Хто провів тебе до неї? Я наказав нікого до Кенді не пускати.

Дівчина мовчки дивилася на короля.

1 ... 48 49 50 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Візерунки долі. Я проти, Аграфена Осіння», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Візерунки долі. Я проти, Аграфена Осіння"