Читати книгу - "Мала, Ліана Меко"

Випивши чаю, закусивши пиріжками, і проговоривши близько години про все і ні про що, Назар вирішив, що тепер нам пора відвідати Тамару Сергіївну.

- Вона моя єдина рідна людина. - Пояснив він, коли ми, розпрощавшись із мамою, вийшли на вулицю. - Потрібно повідомити і їй приємну звістку.

 - Гаразд, - погодилася я, а потім зупинилася, обхопила руками шию Назара і ставши навшпиньки, притулилася губами до його рота. - Ми поїдемо до твоєї тітки, але спочатку заїдемо до тебе. - Заявила безапеляційно, злегка відсторонюючись. Я не націлувалася, мені не вистачило того короткого моменту близькості, ми так довго з цим тягнули, що зараз саме час надолужувати, а він мене по родичах тягає. Так не піде.

- Навіщо? - Зіщулився Назар, обхопивши мою талію руками.

Я знову наблизилася до його обличчя, мазнула губами по щоці, потім опустилася нижче, поцілувавши в шию. Його шкіра вкрилася мурашками, і я, задоволено посміхнувшись, прошепотіла.

- Хочу перевірити, чи вмієш ти так само вправно, як рідними, управлятися біонічними пальцями...

Назар злегка відсторонився, глянув на мене, піднявши брову, і криво посміхнувся. Натяк зрозумів одразу - очі його потемніли, а руки сильніше стиснулися на моїй талії. Притягнувши до себе, він поцілував мене гаряче й багатообіцяюче. А потім, не гаючи більше ні хвилини, схопив за руку і повів у машину.