Читати книгу - "Зламати ляльку Loly, Катерина Дако"

Вона не бачила Гордія вже понад два тижні. І не чула також. І повідомлень від нього не читала.

Він був знову у відрядженні, за кордоном. І єдина інформація, яку вдалося дізнатися у Людочки, сектерарки Гордія, зовсім не тішила. Він був у Німеччині. Там же, де його наречена. Начебто колишня, але чому б і не оновлена. А якщо з їхньою родиною у нього якісь справи, і її батько знову буде, наприклад, наполягати на шлюбі зі своєю дочкою? Чи зможе, та й чи захоче Гордій сказати "ні"?

Особливо з огляду на те, що вони з Лолою швидше за все розлучилися.

Лола розуміла, що вони з Гордеєм – із різних світів. Що, за ідеєю, такі як вони зазвичай не перетинаються, тому що кожен живе на своїй паралелі.

Та й у принципі вона дуже мало знала про чоловіка. Тільки трохи з розмови в ресторані - про його гастрономічні уподобання та країни, в яких він був. А ще з розмови з Мариною - про його наречену, з якою не склалося. Ну й про те, що він має батька, який заправляє великою фінансовою імперією, що розкинула свої мережі не тільки на батьківщині, а й за кордоном. І Гордій – також частина цієї імперії, очолює одну із філій.

І більше в принципі нічого. Ні про сім'ю, ні про те, як він живе. Ні де живе. Нічого...

Багато хто сказав би, що цього катастрофічно мало, щоб будувати відносини. Але Лола закохалася в чоловіка, навіть не знаючи і цього. Так, дурна, так, наївна. Але – яка є.

Лола навіть не подумала, що могла б почерпнути багато інформації з інтернету. Адже родина Гордія – не бомжі з тьмутаракані. Напевно, у світовому павутинні знайшлися б відомості і про батька, і про матір, і про самого Гордія. Але чомусь дівчина наче забула про такий варіант. Їй було цінно те, чим чоловік поділився, що сам розповів. Ну а якщо не розповів - значить поки не час.

Про свої відрядження Гордій теж нічого не говорив. Навіщо їй, ляльці, знати серйозні речі? Чим зайнятий чоловік, що його непокоїть, що виходить, що ні. З ким зустрічається...

Лола не знала жодних подробиць, і двотижневе очікування робило свою справу. З веселої усміхненої життєрадісної дівчини вона перетворилася на свою сумну тінь. Колеги, які спочатку жартували, що вона з'їла траву-сумлявку, під кінець другого тижня занепокоїлися. Навіть шеф, Григорій Юхимович, намагався викликати її на відверту розмову, називаючи голубкою та діточкою. Але нічого не вийшло, Лола все більше замикалася в собі. Вона на автоматі виконувала свої професійні обов'язки начебто і без помилок, але й без вогника.

Єдиною віддушиною, якій дівчина довіряла свої тривоги та метання, була Інна. Подруга, бачачи пригнічений стан Лоли, приходила тепер щовечора. А кілька разів і ночувати залишалася.

Інка намагалася відволікти, розповісти, що вона знову зустрічалася з тим хлопцем, Гаріком, здається. Але він був у їхньому місті лише один день, вони сходили разом на пізній обід, ну або ранню вечерю, і він знову поїхав, не залишивши жодних обіцянок. Правда, потім кілька разів писав, питав, як справи, але далі спілкування не пішло.

Лола порадувалася б за подругу, або навпаки пожурилася б з нею, якби не нав'язлива думка в голові, що вони з Гордєєм розлучилися. Ні про що інше думати не виходило.

Лола не розуміла, що з нею таке. Вона ж оптимістка по житті. Але зараз дівчина явно розклеїлася. Чи це так звані ігри Гордія на неї так вплинули, чи його від'їзд... Але факт був в наявності - у неї реально починалася депресія.

Іноді, коли все-таки в душі проблискувала надія на відновлення їхніх дивних, але все-таки стосунків, Лола згадувала, що під час наступної гри Гордій хотів зайнятися з нею нетрадиційним сексом. І рекомендував, ні, скоріше наказав готуватися. Тому дівчина періодично вставляла собі пробки, вибираючи більший розмір. Вона пам'ятала, як це було важко востаннє, як там все тиснуло, тому вирішила, про всяк випадок, бути готовою. Вона була вже на все згодна. Може ж так бути, що Гордій приїде з Європи, перестане ображатися і повернеться до неї. Хотілося б у це вірити...

***

Прийшовши на роботу в понеділок, Лола майже відразу почула новину: головний повернувся.

Кажуть, злий як чорт, тож краще не висуватись.
А Лолу як з урвища кинули. Значить повернувся – і не подзвонив. Не захотів побачитись. На очі звернулися сльози. 

Лола кинулася в дамську кімнату, зачинила двері і, притулившись до неї з іншого боку, дала волю почуттям. Вона плакала, майже з завиванням. Але хвилин за десять істерика почала затихати. Весь негатив, що так довго накопичувався всередині, виплеснувся назовні потужним потоком сліз, і полегшало. Прям ось дуже так легше.

Лола вмилася холодною водою, витерла обличчя паперовими рушниками, якось вся струснулась. Цей короткочасний сплеск емоцій розморозив її стан.

Чому вона не поплакала раніше?

Але думки знову повернулися до Гордія. Приїхав, але так і не з'явився. Ну і добре. Треба далі жити. Зібрати себе по частинах і жити.

Лола пішла на робоче місце, до кінця дня було дуже далеко. Спочатку мила і різала овочі, потім займалася десертами... Так, думки були найсумнішими, але це все одно було вже не отупінням, не заціпенінням. Це була важка правда, з якою доведеться жити. Не повільно чахнути, а жити! Жити далі, працювати, спілкуватися, сумувати, але й радіти також. Кожному дню, кожній перемозі, кожному сонячному проміню. І нехай на душі боляче і гірко, бо скоріш на все вони таки розлучилися, але душа жива, не загинула, не замерзла, не заснула...

У думках про чоловіка пройшов наступний тиждень. Гордій так і не з'явився. Образився. Або просто вона йому набридла. Або вирішив змінити лялечку. А може став розсудливим, дружину собі підібрав...

Та що гадати, все одно в чужу голову не залізеш. І душа чужа – потемки.

Лола так і не зрозуміла й досі, що притягло Гордія до неї. І що він по відношенню до неї відчував. Потяг? Інтерес? Бажання познущатися, прогнути?

У колективі всі зраділи, що Лола майже повернулася у свій стан. Вона так само була мила і чуйна, але щирих усмішок ніхто із колег так і не удостоївся.