Читати книгу - "Зламати ляльку Loly, Катерина Дако"

- Лялечка?

- Так, - відповів чоловік, поблажливо дивлячись на Лолу і посміхаючись. - Ми граємо. Зараз у нас поки що знову перерва. Але незабаром розпочнеться нова гра.

- Цікаво... - простягнув Данило. - Розкажеш при нагоді, у що? - і підморгнув Гордію.

Він знущається? Так?

Ну звичайно! Вони обоє знущаються! Над її збентеженням, недосвідченістю. Над нею самою...

Лолі стало дуже прикро. Так, вона така, як є! Звичайна. Скромна. Нічим не примітна.

І коли про гру говорив Гордій, було соромно, іноді страшно, іноді хвилююче, іноді навіть принизливо.

Але ніколи – не прикро!

А ось зараз, коли вони обговорюють її як ляльку, у її ж присутності... На очі навернулися сльози. Лола відвернулася вбік і трохи нахилилася, потягнувшись за новим коктейлем. Аби вони не помітили! Як їй боляче і гірко...

Але, звичайно, вони помітили, причому обидва.

- О, дивись, справді така чутлива лялечка, - з усмішкою промовив Данило.

- Так, зовсім ще ранима, - Гордій обійняв Лолу за плечі.

Було сильне бажання усунутись. Вперше їй не хотілося, щоб чоловік її обіймав.

- Я хочу піти, - сказала і, набравшись сміливості, глянула Гордієві в очі. – Зараз.

І бачачи усміхнення у відповідь додала вже голосом, що майже зірвався на плач:

- Будь ласка...

***

- Відвези мене додому, - попросила Лола, коли вони сіли у машину. І знову додала, – Будь ласка.

Гордій довго мовчки дивився на неї. Без будь-якого виразу на обличчі. Важко було зрозуміти, що він думає. Але Лола, незважаючи ні на що, витримала цей погляд.

Так, вона дозволяла грати собою Гордію. Грати сексуально. Іноді психологічно. Але не підписувалася на те, щоб терпіти приниження та глузування від його друзів.

- Ти дійсно цього хочеш? - нарешті спитав чоловік. – У нас ще вся ніч попереду. Я думав, що ми проведемо її вдвох...

Лола мовчала. Їй не було чого додати.

– Зараз не гра, на яку я погоджувалася. А в проміжках, мені здається, я можу мати свою думку та свої бажання.

Гордій знову довго розглядав Лолу у світлі вуличних ліхтарів.

- Жаль, що ти так вирішила. У вівторок я знову поїду. Не знаю, на скільки. Потрібно підписати кілька нових контрактів... Тож ми тепер не скоро побачимось.

Лола закусила губу, щоб не передумати. Вона розуміла, що може й здуріла, обмеживши час їхнього спілкування. І що ще триста разів пошкодує потім, коли відчайдушно сумуватиме за ним. Але зараз їй здавалося дуже важливо наполягти на своєму.

Так і не дочекавшись від Лоли жодної відповіді, Гордій різко рушив з місця і помчав порожніми нічними дорогами в бік її будинку.

Прощання теж було небагатослівним. Гордій явно не звик умовляти, а Лола не хотіла показувати свою слабкість.

- На добраніч, - чоловік нахилився і легко торкнувся її губ своїми.

- На добраніч, - видихнула вона у відповідь і вийшла з машини.

Різко стартанувши і обдавши дівчину скривдженим ревом двигуна, машина зникла за поворотом.