Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"

32

Чи то посмішка,  чи то хижий оскал, сяючий погляд з-під напівопущених повік, навіть у темряві відчутно напружене тіло викликали в дівчини незнайоме їй відчуття інтимності, від якого її кидало то в жар, то в холод.

У голові у Тассі забили тривожні дзвони, попереджаючи про небезпеку.

-Тасся, - покликав він її хрипким пошепком, і в очах його раптом затеплився вогонь, коли він простягнув до неї руку, - Іди сюди. Іди до мене.

Рука Тассі простяглася до нього ніби сама собою, і він міцно обхопив її пальцями; її раптом потягло вперед, дві руки, як сталеві обручі, стиснули її, і вона відчула на своїх губах його подих. Гпрячий, терпкий,  такий чоловічий.  Раптом він стиснув її ще сильніше і владно притяг до себе. Тихий стогін порушив тишу, але Тасся не зрозуміла, що цей звук пролунав саме з її горлянки.  Вона встала навшпиньки, щоб дотягнутися до нього, і поклала руки на його широкі плечі, притулившись до нього так, ніби шукала у нього захисту від цього світу, який раптом став таким темним і чуттєвим. В якому ніщо вже не мало значення, крім них тіл і його губ, що були так близько.  Дівчинка боязко притулилися губами до його щільно стиснутих губ. Ковзнула язичком, дивуючись їх м’якості. Єльф не зробив жодного руха їй назустріч, але тримав так міцно,  наче боявся втратити.  Сильне тіло тремтіло від напруги так, ніби він помирав від бажання. Ніжні та наполегливі, її губи пестили його, юркий язичок марно намагався подолати опір чоловіка, притискаючись до нього дедалі міцніше.

Нарешті вона відірвався від його губ. Доведений майже до божевілля чоловік все ще тримав дівчину у своїх обіймах. Тасся притулилася щокою до його грудей, відчуваючи, як він нарешті поворухнувся, провів губами по її волоссю, обпалив подихом її скроні. Щось до болю вже знайоме було в цих обіймах, але ця думка все тікала від неї.

- Ти вважаєш мене дурною? - Прошепотіла приголомшена власним поцілунком дівчинка.

-Я думаю, що ти чудова. І ще надто маленька, - сміючись тихо промовив Аркх. - Навряд чи я зможу прожити без тебе наступні три роки і не збожеволіти. Мені потрібно негайно зустрітися з твоєю сім'єю.

Раптом на стежці, що вилася через сад, почулися чиїсь квапливі кроки. Хтось тихо крався темним садом.

Ніжний кавалер раптом кудись зник, а замість нього з’явився небезпечний загадковий незнайомець.

Аркх тільки-но  приготувався захищати свою щойно знайдену половинку, як з-за куща троянд, сонно потираючи вічка і човгаючи по піщаній доріжці босими ногами з'явився хлопчик. Надто маленький,  щоб  заподіяти комусь шкоду. Надто маленький,  але сміливий задля того, щоб самостійно чимчикувати темрявою.

- Як же я міг відчути загрозу в хлопчині? – щойно подумав ельф і рапом запнувся. На нього дивилися люті очі дивного кольору холодної  сталі - цей погляд він уже бачив. Й не раз. Його він не сплутав би ні з ким.

Він присів навпочіпки перед  малим.

-Привіт. Звідки ти тут? - запитав він хлопця.

Тасся, що ще опам'яталася від почуттів, нарешті змогла вибратися з-за спини свого нового друга.

- Десмон, ти як тут опинився? - Протиснулася повз настороженого ельфа дівчина, і взяла братика на руки.

- Аркх, познайомся - це мій молодший братик - Десмон.

Брат? Тут?! Маленький сильфід?!!! Та хто ж ти така, моя Тасся? Оце  так загадка.

Але раптом у будиночку засвітилося світло і в сад, поспішаючи,  вийшла Тамарі. Зморена хлопотами щодо приготування святкового торта,  вона заснула прямо в кухні,  тримаючи у долонях  чашку з  давно охолонувши чаєм.  Чому вона раптом прокинулася,  і сама не зрозуміла. Якось дивно і тривожно стукало її серце. Поспішаючи зайшла в кімнати дітей. Не заставши їх у ліжку, вона спустилася до саду.  

Розпущене волосся золотим німбом оточило прекрасне обличчя. . Її улюблені чада часто ночами бродили в саду, милувалися на зірки і ловили різнокольорових світлячків.  Вона і не забороняла, лише пильнувала,  виглядаючи тихенько з  віконця. А от сьогодні забулася й заснула.  Але сьогодні діти виглядали чомусь чудернацьки - розгублено оглядалася по сторонах Тасся, та й Десмон кидав люті погляди в темряву. В бешкетників явно щось не задалося. Так, день сьогодні був непростий. Та й ніч обіцяє бути ненудною.

Тасся спочатку розгубилася, але потім на неї раптом зійшло натхнення. Вона швидко пригладила розтріпане волосся, оправила піжамку, що збилася під пухнастим пледом, і подумки помолилася, щоб обличчя не видавало, що вона щойно мала таємне побачення під покровом ночі.

Тамарі підійшла до дітей і ніжно їх обійняла.

-З днем ​​народження тебе, кохана. Тобі вже п'ятнадцять. - Мама ніжно поцілувала дочку і обійнявши, повела дітей до будинку.

-З днем ​​народження тебе, кохана. - повторив пошепки Аркх, що причаївся в тіні огорожі.

У цей момент, ніби почувши його шепіт, дівчинка озирнулася, але, крім темряви, нічого не побачила.

-Не прощаюсь. Ми скоро зустрінемося. - Ласкавий голос шепотом вітру проводжав Тассю.

 

Мої  любі читачі і читачки!

Я щиро вдячна Вам за те,  що підтримуєте мене,  читаєте мою  казку. Рада повідомити Вам,  що наступного тижня стартує  публікація ще одної книги -  пристрастна історія відьми Велми. Буде дуже гаряче, пристрастно,  динамічно.

Не забувайте підписатися на сторінку автора,  щоб не пропустити нових  історій. За коментарі та зірочки моя окрема Вам подяка! 

Люблю  Вас й чекаю  на сторінках  інших  моїх історій,  Олена  

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно