Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
-Ох, Доля, дай мені сили витримати ще декілька років…
-Що ви сказали? – привела дівчина його до тями.
- Я кажу, що це виключене. Є ще, правда, і третій вид з'єднання – колір вогню теж жовтий, але тьмяніший, але він найруйнівніший. Це з'єднання, проведене штучно магією демонів. Такий зв'язок згодом просто спалює одного з двох, слабшого ельфа. Вважають, що сила спаленого ельфа переходить до його пари. І чим молодший ельф і чим слабкіша його власна магія, тим швидше він гине. Тому клани, що оберігають свій рід, з'єднану у п'ятнадцять років ельфійку,- знов поцілунок у ледь тремтячі пальчики,- закривають у своєму родовому замку. І якщо виявиться, що було не з'єднання, а магічна прив'язка – магія роду дасть ельфу сили вижити до того моменту, як зв'язок розірветься.
Аркх замовк, не зводячи з дівчини погляду. Чи вона зрозуміла, про що він їй розповідав?
Здається, зрозуміла. Вона була налякана його розповіддю, але долоней в нього не віднімала. Той діло переводила тремтячий погляд з блакитного полум’я на обличчя Аркха, і навпаки. Боротьба, що коїлася в думках дівчинки просто була написана на її чолі.
Тому зухвале питання, що пролунало у ночі ледь не похитнуло в Аркха витримку.
-А ти не брешеш?
«От вже й на «ти» перейшли», - посміхнувся чоловік, але вголос відповів:
-Не брешу. Й ніколи тобі не брехатиму.
-Угу.
-І що ти зробиш? Забереш мене у свою сім’ю, чи залишиш коло матусі?
-Все залежить від того, про що моя сім’я домовиться з твоєю. Чи зможуть твої батьки забезпечити безпеку моїй Обраній.
- Обрана, - тихенько посмакувала на язиці Тасся. Її тішило це слово. І їй подобався цей чоловік. Дуже подобався. Але як про те сказати матусі?
Аркх наче почув питання, що роїлися в голові дівчинки.
-Завтра вранці я зі своєю сім’єю навідаюся до вас у гості. Тоді й обговоримо все з твоїми батьками. Гаразд?
-Гаразд, - погодилася Тасся. - То ти – ельф?
Чоловік повернувся до дівчини боком, показуючи їй подовжене вухо.
-Ой, а в мене не таке…
Невже засмутилася?
Аркх обережно прибрав прядкуй подивився на по-жіночому акуратне вушко. Рожеве, ніжне, невеличке… З ледь загостреним кінчиком.
-Навіть не знаю, зрадієш ти чи образишся, але ти справжня ельфійка.
Чоловік задерикувато дмухнув їй у вухо й тихо засміявся, коли вона у відповідь ледве не зарядила кулачком йому у вухо.
-Ой, вибач. То я механічно…
Дівчина зніяковіла. А Аркх, сміючись, подумав, що його матуся з захватом приютить в своєму палаці таку розбійницю.
Сад уже повністю поринув у темряву. І Тасся розуміла, що давно вже час йти в будинок, і все-таки зволікала, чомусь їй не хотілося залишати затишну інтимність саду. Склавши руки за спиною, вона почала дивитися на зірки, які тільки-но з'явилися на нічному небосхилі і тьмяно мерехтіли.
- Це мій улюблений час ночі, - тихо сказала вона і поглянула на нього, щоб подивитися, чи не зникне він з її життя так само несподівано, як з'явився. Але він так само, як і вона, закинув голову і розглядав небо, ніби дійсно знаходив там щось цікаве.
Усміхаючись йому, вона побачила, що в його очах теж заграв сміх, і раптом її нервозність і напруженість, що знову було з'явилися, кудись зникли. У Тассі виникло незрозуміле відчуття, ніби вони з ним старі друзі і він так само, як і вона не зможе відрізнити Велику ведмедицю від ... наприклад, Кассіопеї.
Десь вдалині заграла гармошка. Давним-давно, місяці зо два тому, сховавшись у стозі сіна вони з Марком, хихикаючи, спостерігали як закохана парочка повільно пливла в млосному танці під звуки тільки їм двом чутної музики. Тоді вони закидали парочку соломою і зі сміхом зникли з місця злочину. Але зараз щось відбувалося в душі Тассі, підступне тепло піднімалося від кінчиків пальців, що світилися чистим синім кольором, до дівочого серця. А метелики… Ну, а метелики вже пурхали там, де їм і належить пурхати…
- Ви знаєте, у мене до вас трохи дивне прохання, я хотіла б попросити вас про одну послугу, - повільно і занадто чопорно від зніяковілості, сказала вона, благаючи про себе, щоб їх скороминуче знайомство було йому так само приємно, як і для неї. З нерішучою усмішкою зазирнувши в його непроникні очі, вона спробувала викласти своє прохання: – Не могли б ви… з деяких причин я не можу пояснити… – незрозуміло пробурмотіла вона, раптом страшенно зніяковівши.
- Про що ти хочеш мене попросити, мала? - Аркх не спускав з неї примружених очей. Мужнє серце воїна пропустило один удар, потім другий. І раптом забилося з такою силою, що здавалося, нічне повітря трясеться разом з ним.
Тасся дихала уривками, зводячи чоловіка з розуму.
- Чи не могли б ви запросити мене зараз на танець?
Він не виглядав ні шокованим, ні задоволеним її безглуздою пропозицією. Танцювати? Зараз? Та йому хотілося схопити її так, щоб вона не змогла поворухнутись і зім'яти її такі ніжні губки в пристрасному поцілунку. Але чарівна дитина напружено вдивлялася в його обличчя, і нарешті його красиві губи ворухнулися у відповіді:
– Ні.
-Ні?!
Ображена і присоромлена його відмовою, Тасся опустила голову, але за кілька секунд раптом усвідомила, що в його голосі пролунав щирий жаль, і запитливо подивилася йому в обличчя. Якусь мить вона вивчала його безпристрасні риси. Але стоячи поряд з ним у саду, вона відчувала переляк і водночас якусь веселу безшабашність. Він випромінював дивне магнетичне тяжіння, яке приваблювало її до нього незалежно від її волі. І вона стояла там, поперемінно то радіючи, то турбуючись.
Потім Тасся все ж таки дещо ображено розвернулась і зробила крок у напрямок хатинки, але все-таки жаль, що пролунав в його голосі, змусив її озирнутися... А може, це було її серце, яке стиснулося так, наче вона покидала... щось таке, про що могла б потім пошкодувати . У мовчанні вони довго дивилися один на одного - розділені всього двома кроками.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. АнонімноУвага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна», після закриття браузера.