Читати книгу - "Вакансія на вбивцю"

— Значить, так, — сказав майор, — ти, Іване, поїдеш з нами до квіткарні. А ти, Скороходе, хутенько на Поділ. Хтось же там чергує? Твої хлопці мають прикмети Гаранджи?

— Так точно, — по-військовому відповів Скорохід.

— Продовжуйте спостерігати за квартирою Назарук. Далі зв’язок телефоном. І дивіться мені, щоб ні в кого батарейка не сіла і гроші не закінчилися.

Машина вже гурчала мотором; Дементій всівся поруч з Дейкалом, а Рудько вмостився на задньому сидінні.

— А де ж Скорохід? — спитав Авенір.

— Я його відправив на Поділ. Нехай погуляє навколо квартири Назарук. Може, щось вигуляє. Дивись, усе крутиться на Подолі. Там і Калач переховувався, і дівчина, з якою Гаранджа мав побачення, працює. Тож я не виключаю, що він і сам туди може зазирнути. Тому ми зараз поїдемо до крамнички, а потім заскочимо на пост біля квартири Назарук.

Дейкало лише стенув плечима:

— Ну що ж! Здогадки великого сищика!

* * *

Не випускаючи з очей зміненого, спотвореного обличчя Гаранджи, Ніна спробувала дістатися до стійки, щоб потім прослизнути на вулицю.

«Цього не може бути», — заспокоювала вона себе. Неможливо було повірити, що перед нею вбивця, якого зараз розшукує міліція, і що це той самий чоловік, з яким вона так пристрасно кохалася вночі, у чиїх обіймах почувалася такою щасливою. Нічого страшнішого бути просто не могло. Але якщо це помилка, якщо це не його шукає міліція, якщо це не він, то чому Віталій так дивно дивиться на неї? Чому ховає руку з подряпинами? Що стискає у правиці?

Вони мовчки дивилися одне на одного. У барі стояла така тиша, що з вулиці було чути шерех шин об асфальт. Раптом задзвонив телефон. Гаранджа здригнувся від несподіванки, а в Ніни з’явилася надія.

— Я візьму, — мовила вона тремтячим голосом.

Телефон був у іншому кінці залу, і Гаранджа заступав до нього шлях. Він, не рухаючись, очікувально дивився на дівчину. Ніна повільно пішла вперед, намагаючись його обминути. Їхні очі зустрілися, і, коли вона вже майже дісталася до телефону, він тихо, але вимогливо кинув:

— Стій, де стоїш, Ніно.

— Чому? — Вона зупинилася, почувши погрозу в його голосі. — Це… це може бути якийсь клієнт…

— Нехай дзвонить, — сказав він. — Не треба відповідати.

Дівчина відчула, як сили остаточно залишають її, тепер вона вже не сумнівалася, що перед нею той самий чоловік, якого розшукує міліція.

— Чого ти так злякалася, Ніно? — запитав Гаранджа. — Тобі нічого боятися. Я ж обіцяв уночі, що ніколи не заподію тобі лиха. Не бійся мене.

Вона сіла на один зі стільців, що стояли біля столика. Телефон продовжував дзеленчати. Вони чекали. Здалося, що минула ціла вічність, поки він, нарешті, замовк. Тиша в кімнаті стала майже нестерпною.

— Давай побалакаємо, люба, — запропонував Гаранджа. — Я хочу тобі розповісти про все. Я не вбивав її і не знаю, хто це зробив. Повір мені. Так, я з нею бачився. Жанна прийшла до мене й почала вимагати роль у моєму новому фільмі. Я наказав їй забиратися геть, а вона почала кричати. Я намагався примусити її замовкнути… Ну от… так вона мене подряпала… Але більше нічого!

Ніна, почувши його безглузді пояснення, затремтіла.

— Калач намагався мене шантажувати, — гнув своє Гаранджа. Він говорив усе швидше: — Ти мене слухаєш? Геннадій вимагав у мене гроші. Я сказав йому, що заявлю на нього в міліцію. Він злякався. Розумієш, усі шантажисти — боягузи. От Калач і повісився. Це брехня, що я вбив його. Він сам покінчив зі своїм нікчемним життям. Ти повинна вірити мені.

Ніна заткнула вуха. Вона розуміла, що Віталій просто тягне час. Інтуїція підказувала дівчині, що небезпека не минула. Що настала її черга, не дарма ж він щось тримає в руці, старанно ховаючи за спиною.

— Не кажи нічого, будь ласка, — благала вона Віталія, не підводячи на нього очей. — Іди звідси. Будь ласка, йди.

Гаранджа на мить замовк. А тоді знову заговорив:

— Іти? Куди? Я хочу, щоб ти допомогла мені. Адже ти кохаєш мене, Ніно? Ти ж сама казала про це минулої вночі. Коли люди кохають одне одного, вони приходять на допомогу у скрутний момент. Зараз для мене настав саме такий. Я потребую допомоги і дуже сподіваюся на тебе.

Дівчина потроху заспокоювалася. Вона розуміла небезпеку, і мозок її гарячково шукав вихід. Тоді Ніна вирішила підіграти йому й сміливо глянула на Віталія. По його обличчю блукала якась дивна посмішка. Раптом дівчина помітила, що позаду нього стоїть до смерті перелякана Алевтина. Виявляється, вона чула їхні останні слова.

— Але я не можу їхати з тобою, — сказала юнка, намагаючись стримати дрож у голосі.

— Ти повинна мені допомогти. — Гаранджа наблизився до неї. — Ти ж хочеш мені допомогти?

Алевтина, непомітно для Віталія, позадкувала до виходу.

У цю мить Ніна голосно закричала:

— Не підходь до мене!

Тепер Гаранджа впевнився, що не зумів переконати це дурне дівчисько. А він-то вважав, що Ніна належить йому душею і тілом, що він цілковитий її володар. І Віталій наважився. Треба кінчати з нею і тікати звідси. Адже менти ось-ось нагрянуть сюди. Проте тут він завважив, що дівчина дивиться на щось позад нього. Гаранджа рвучко обернувся і побачив, як господиня кав’ярні намагається відчинити двері. Він кинувся до неї. Ніж зблиснув у його руці. А з горішнього поверху поволі спускався Алевтинин літній чоловік. Вочевидь, він не второпав що тут відбувається.

Гаранджа миттєво зорієнтувався. Він швидко підскочив до жінки, яка вовтузилася із замком і вже майже відчинила його, і різонув ножем їй по горлу. Кров вдарила фонтаном з-під його руки, а Алевтина м’яко осіла на підлогу. Чоловік на сходах по-звірячому закричав. Гаранджа одним стрибком опинився біля нього. Наступної миті чоловік, не припиняючи кричати, котився сходами і різко замовк, досягнувши підлоги.

Гаранджа знову кинувся до Ніни.

Вона стояла, заклякнувши від жаху. За ці кілька секунд, що минули, дівчина навіть не посміла ворухнутися.

— Я ж тобі казав: не бійся мене, — прошипів Гаранджа. Його голос зробився жорстким: — Не будь дурною, ти тепер пов’язана зі мною. Інакше мені доведеться вжити певних заходів.

Ніна благала:

— Не підходь до мене, не підходь! Я спробую тобі допомогти. Але, будь ласка, не підходь до мене. Не чіпай мене.

Хоча й обоє розуміли, що єдиний вихід для нього — убити її, якщо він не зміг її підкорити. Це набагато безпечніше… І зробити це треба негайно.

Гаранджа повільно рушив у бік дівчини. Нажахана, Ніна стояла, наче спаралізована, і мовчки дивилася