Читати книгу - "Білявки все ще не помирають наодинці, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

    - Тобі яке діло! – Крикнув охоронець.

    - Та мені все одно, - всівся Обелікс на дивані у вестибюлі та позіхнув. – Я новенький, не хочу втратити роботу. Чекатиму стільки, скільки треба, поки мені не підпишуть той дурний акт.

     Охоронець занервував. Він підняв слухавку внутрішнього телефону. «О, у них тут внутрішній телефон», подумав замаскований Павло. Хвилин за п’ять, десь з глибин офісу з’явився пан Сергій.

    - Що тут відбувається? – Запитав пан Мотузник.

    - Цей, - тицьнув у бік Обелікса охоронець.

    - Я приніс Ваше замовлення, пане, - повільно встав з дивану Павло.

    - Моє замовлення? – Здивувався пан Сергій.

    - Ну, мені сказали у вашої фірми ювілей.

    - Так, це – правда. У нашої фірми ювілей, - підтвердив пан Сергій.

    - Тож, ось Ваші квіти, до свята.

    - Я не розумію, - пан Мотузник потер недоголене підборіддя. – Я не замовляв жодних квітів.

     - Не замовляли? Це – точно?

    - Так, я цілком впевнений.

    - О, - Павло зазирнув до телефону. – Ну, оскільки замовлення є оплаченим, я заберу їх собі. Подарую свій колишній. Може, приготує мені борщу, бо я готувати не вмію, а вона пожаліє мене. Але мені треба, щоб Ви підписали акт наданих послуг доставки.

     - Ви про що, шановний? – Вирячився пан Сергій. – Покажіть замовлення.

     - Ось, - Павло тицьнув у свій мобільний. – Замовлення квітів від Сергія Мотузника для Настусі на двісті гривень плюс доставка п’ятдесят. Адреса Ваша, ніби.

      Поки пан Сергій уважно вивчав, під час важкого похмілля, дані з телефону надокучливого посильного, Павло спромігся непомітно підкласти у кишеню власника шлюбної агенції візитну картку. Хлопець вже розмірковував, чи не заробляв би він більше, якщо став би злодієм.

     - Добре, підпишу я тобі той дурний акт, - вищирився пан Сергій. – Хоча, я не пам’ятаю, щоб робив таке замовлення. Але, заради Бога, залиш мене у спокої!

    - От і я не пам’ятав, щоб робив шлюбну пропозицію своїй колишній. Але усе було зафільмовано моїм колишнім другом. Я тоді пляшку віски випив, - додав Обелікс. Пан Сергій загарчав, але акт підписав та квіти забрав.

     - У тебе є колишня наречена? – Запитала Фані у Павла, щойно той повернув за ріг низки будівель.

     - Якщо ти не втечеш, то немає, - повідомив Павло сідаючи у свій світлий ДЕУ та з насолодою позбавляючись перуки, накладного живота у вигляді трьох подушок, спортивних штанців та залишаючись у світлих шортах та світлій майці з Андріївською церквою. – Якщо я почну товстішати, то попередь мене, - сказав він все-ще-нареченій. – Така спека явно не для людей з надмірною вагою.

     - А уяви, як почуваються вагітні, - сказала Фані, пристібаючи пасок безпеки.

     - Ти ж не с тих, хто не хоче мати дітей? – Обережно запитав Павло.

     - Ні, - засміялася Фані, - я хочу дітей, але не прямо зараз. Бо я сама ще, як дитина. - Павло не стримався та поцілував її.

      Охоронець шлюбної агенції насолоджувався вечором п’ятниці. Нарешті, всі розійшлися, і на нього чекає комедійне шоу. У двері агенції постукали. Потім ще раз. І ще раз. І ще раз. А потім, знову. Охоронець не витримав та пішов глянути що то за нелюди.

       За відчиненими дверми, на вулиці, стояло дві пані, кожна з них тримала велику картонну коробку.

     - Ми з ТОВ «Партітаймус», - заявила молодша та протягнула візитну картку. Голос у неї був доволі низький. Охоронець, що колись вчився у музичній школі визначив що це – Контральт. Охоронцю цей голос сподобався, бо десять хвилин тому, на нього кричала, силою всього свого занадто високого голосу, найвищим сопрано, дружина. А цей голос геть не катував охоронцеві вуха.

      Охоронець оглянув візитну картку, а тоді двох відвідувачок. Одна, та що протягнула визітівку,  була висока, у темній сукні нижче коліна, та підперезана вишуканим поясом зі штучних білих перлів. Він би не назвав її красунею, бо на ній було забагато макіяжу. І ці огидні фіолетові губи! Також охоронець не визначився, чи вона була азійського походження, чи це лише вдало накладений макіяж надавав їй такого вигляду. Очі у неї були чорні. Машинально, він глянув на ноги у чорних панчохах. Вони були не ідеальні, але небагато жінок можуть цим похвалитися (це - не моя думка, а виключно того безіменного охоронця!).

      Друга була сутула невисока бабця, вся у зморшках, а її коротке рожеве волосся виглядало занадто смішним. Очі бабці були заховані за окулярами з товстого скла. Охоронцю стало шкода стареньку – без окулярів вона майже не бачила. На відміну від молодшої, старенька була у чорних штанцях та червоній футболці. На комірці футболки (якщо у футболки взагалі є комірець) у неї була брошка у вигляді зеленого метелика. Охоронцю здалося, що старенька геть немає смаку.

    - ТОВ «Партітаймус», - прочитав охоронець. – Радий за вас, - він спробував зачинити двері. Молодша жінка спробувала запобігти цьому.

    - Шановний, - сказала пані. – Ми тут на запрошення пана Сергія Мотузника з … як там вас? А, «Берег кохання».