Читати книгу - "Моя не маленька слабкість, Талі Верне"

Мені хотілося кричати, проте я знав, що це не допоможе їй зараз. Артем сидів підпершись до стіни, тримаючись за своє плече. Він піднявся на тремтячих ногах і почав йти до виходу. Враховуючи, скільки крові він вже втратив, кожен крок давався йому дуже важко. Тепер головним завданням було добратися до лікарні, аби ми змогли дати раду Лані і Артему.

        - Брат, я хотів її витягнути. - Сказав він мені, коли ми сіли в авто. Він дивився на Лану, яку я обережно вклав на заднє сидіння, вона була непритомна, я перев’язав рану і тепер потрібно було швидко її доправити до лікарні. - Вибач мене.

        - За що? - Мені було не важливо, як ми розправились з Даценком, головне, щоб все було добре з нею і Артемом. - Артеме, ти так багато зробив, міг там загинути. Не смій вибачатись, думаю, Лана буде розчулена тим, що ти зробив для неї. - Він тільки потиснув плечима у відповідь, а потім зашипів від болю. - Не рухайся, ми скоро будемо в лікарні.

        Я давив на педаль газу, як божевільний. Думаю, що коли забіг у лікарню, то виглядав не краще. Коли ми виїжджали на порятунок я навіть не глянув на те, як виглядаю. Мені було абсолютно плювати. Артема одразу забрала медсестра, щоб обробити і зашити його рану, так як куля пройшла на виліт. Лану одразу ж забрали на каталку і повезли в операційну. Рана була глибокою, і крові вже вона втратила достатньо. Ніхто не запитував, що трапилось, так як всі знали, хто такі ми з Артемом і завдяки кому ця лікарня процвітає.

        Операція тривала вісім годин. Коли Артема зашили, він приєднався до мене, сидіти в очікуванні результатів. Кожного разу, як хтось, виходив я зривався з лавки очікування, думаючи, що то лікар. Медсестра пропонувала мені кави, але я не хотів, а от Артем не відмовився, проте він не намагався залицятись до неї, що мене здивувало.

        - І ти не намагатимешся залізти їй під спідницю? - Мені стало навіть смішно з цього.

        - По-перше, мене щойно зашили, а, по-друге, ми не в тому зараз положенні, щоб я трахався десь. Брат, мені теж хочеться бути тут, коли вийде лікар і скаже, що все гаразд. Як не як, я життям ризикував, щоб її врятувати. - Він притулився потилицею до стіни і закрив очі. - Як воно, кохати, га?

        - Не знаю, - той з прищуром глянув на мене, - точніше, не можу це пояснити. Я боюсь її втратити, коли вона не поруч, я думаю чи все впорядку, чи посміхається вона, чи плаче. Я відчуваю її біль.

        - Хотів би і я відчути щось схоже. - Пробубнів друг собі під ніс і я щиро здивувався.

        - Я думав тобі в кайф отак ходити від однієї спідниці до іншої. - Тепер ми обоє притулилися до стіни і сиділи під операційною з заплющеними очима. Надто багато ми пережили за ці декілька днів. Ми почали цінувати все, що маємо зараз.

        - Просто ще не зустрілась мені та, хто змусить мене забути про інших. Думаєш, що я такий вітряний? Насправді, я просто намагаюся таким чином забутись. - Сьогодні мій друг і брат відкрився мені по-новому. А ще я думаю, цьому щось передувало, але не було часу розбиратися, так як вийшов лікар.

        - Містере Бернет, з пацієнткою все добре, операція пройшла успішно, вона зараз в реанімації, стан стабільний. - Лікар стояв так, ніби боявся говорити наступні слова. - Але у мене для вас дуже невтішні новини.

Пам'ятаємо, що лайк і підписка пришвидшують вихід нових частин! Ваша Талі!