Читати книгу - "Три шляхи до одного серця, Катря Вивір"

 Назар йшов попереду і Тіна дуже сподівалась, що він не чув їхнє перешіптування.

— Зараз не сезон полювання і в нас немає дозволів, — раптом заговорив Назар. — А браконьєрством ми займатись не будемо, — він зупинився і розвернувся до Ігоря. — Сірі ворони – це шкідники і хижаки. Їх потрібно відстрілювати.

— Он як! А так і не скажеш. З виду звичайні собі пташки, — Ігор також підступив на крок до Назара і чоловіки дивилися одне на одного майже впритул.

— А хижак серед тварин не завжди той, хто найстрашніший. Серед людей, так само. — Назар дивився прямісінько в очі Ігорю. Тіна відчула, якщо її шеф бовкне зараз хоч пів слова, може розпочатись бійка.

— Назаре, а ось ці сірі ворони. Ем, я думала вони їдять хліб, насіння і черв’яків, чи щось таке. То це виходить міф? — Тіна намагалась хоч якось розрядити обстановку.

— Сірі ворони, — Назар повільно перевів свій суворий погляд з Ігоря на Тіну і їй стало зовсім ніяково, — дійсно їдять насіння і черв’яків. Це не міф. — Чоловік розвернувся і пішов далі у глиб лісу, пояснюючи. — Однак весною вони першими серед птахів починають гніздуватись, тому їм потрібно багато поживної їжі, яка швидко засвоюється. Тож ворони розоряють гнізда і кладки інших птахів, знищують їхніх пташенят, а також можуть красти новонароджених зайців, або навіть курчат із наших дворів. Їх краще почати відстрілювати ще взимку і на це не потрібен дозвіл. Бо щойно пригріють перші весняні промені, дзьоби і пір’я цих малих паскудників будуть всі у крові. — Назар раптом присів і махнув рукою у бік Тіни та Ігоря, щоб ті завмерли. Чоловік кілька секунд цілився, а потім пролунав гучний постріл. На землю з дерева глухо гепнулась перша жертва їхнього полювання. — Пішли, забирати не треба, вовки з’їдять.

 Тіна з Ігорем налякано перезирнулись і рушили далі за Назаром, притискаючи ближче до грудей свої рушниці. Вони блукали так щонайменше годину. Між собою компанія не розмовляла, лише Назар час від часу присідав, відстрілював чергову сіру ворону і гукав «Пішли далі». Ігор якось вирішив і собі спробувати поцілити хоча би в одну пташку, однак ніяк не міг розібратися з рушницею. Він вилаявся, закинув її через плече і більше не торкався.

— Тіно, — прошепотів Ігор. — Я вже не відчуваю ніг! А цей бовдур поводиться так, ніби нас тут немає.

— Ну то пішли додому, Назар сьогодні щось не в настрої. Спробую до нього сходити завтра сама. Ти йому явно не подобаєшся. Піди попрощайся хоча б, — запропонувала Тіна.

— В мене є інший план і він безпрограшний, — пирхнув Ігор, розправив плечі і рішуче попрямував до Назара.

 Тіні на мить здалося, що це нічим хорошим не закінчиться. Вона навіть спробувала наздогнати Ігоря, аби спинити, однак не встигла. Чоловіки відійшли в сторону і між ними зав’язалася розмова. Тіні лишалося тільки спостерігати здалеку. Спочатку Ігор щось ретельно пояснював Назару, а той лише несхвально хитав головою. Потім говорив Назар, та Ігор майже його не слухав, бо рився у своїй нагрудній сумці. За мить у його руці Тіна побачила товстий білий конверт. «Він що хабаря йому пропонує? Тільки не це!». Однак було вже пізно. Щойно Назар зрозумів, до чого хилить Ігор, він відштовхнув його від себе, розвернувся і пішов у сторону свого дому. Коли Назар проходив повз розгублену Тіну, то на мить спинився.

— Він тебе підставив, то ти вирішила, нехай і мене за ґрати запроторить? — Назар уважно поглянув на Тіну своїми холодними синіми очима, — Геть осліпла від тих грошей! — і пішов собі далі.

 Дівчина стояла, мов вкопана і мовчки дивилась Назару вслід. До неї підбіг Ігор.

— Довбаний пастух, рицаря із себе корчить. На, тримай, — Ігор тицьнув Тіні в руки конверт із грошима.

— Я думаю ми його дуже образили, — нарешті озвалась дівчина. — Нащо це мені?

— Як нащо? Ти ж хотіла піти і домовитись з ним сама, — відповів Ігор.

— Хотіла, поки ти все не зіпсував. Чому ти мені не сказав, що збирався дати йому хабар? Ти ж його зовсім не знаєш!

— Зате ти, я бачу, знаєш прекрасно, — Ігорю не подобалось, коли на нього підвищували голос. Він заговорив спокійно і відсторонено. — Послухай, Тіно. Я не знаю, що там у тебе з цим пастухом і мене це не дуже цікавить. Але в нас має бути дозвіл від пожежної інспекції до п’ятниці. Якщо ти така розумна, то розберись нарешті з цим питанням. — Ігор розвернувся і пішов стежиною, яка б мала вивести їх із лісу. Раптом пролунав гучний постріл, чоловік завмер на місці, а Тіна скрикнула. Прямісінько під ноги Ігорю гепнулась закривавлена сіра ворона.

— Ти це бачила? — Ігор повернувся до Тіни. — Він наривається на великі неприємності.