Читати книгу - "Мій особистий демон, Валерія Дражинська"

Величезні руки схопили мене за голі плечі та злегка струснули.

- На мене дивись! - наказує багатогранний голос.  

Можливості ослухатися не було. Повільно розплющила очі та з переляку відсахнулася. Щоправда всього на кілька сантиметрів - далі сильне захоплення не дозволило. Наді мною височіло величезне оскаженіле чудовисько. Дрого. Він і не він. Таким я його ще не бачила. Риси обличчя зараз були більше схожі на звірячі ніж на людські. Те, що очне яблуко було повністю заповнене чорним, для мене було не вперше. А ось інші метаморфози були моторошними та водночас заворожуючими. Вилиці та скроні прорізали невеликі борозни. Ніс приплюснувся та розширився, важко виконуючи дихальні рухи. Рот в оскалі розкрив значні ікла. Оголений торс демонстрував нереальні м'язи. Таких у людей не буває. Він став у рази більшим.

І найнеймовірніше - розкриті крила за спиною. Величезні. Чорні. Фантастичні!

- В. Очі. Мені. Дивись, - жорстко, по словам, промовив він.

Оцінка його нової зовнішності не зайняла й кількох секунд. Знову беззастережно підкоряюся. У голову, як і минулого разу в Гродосі, насильно влізла чужа воля. Боляче, але недовго. Тепер замість знання чужої мови він вселив мені адаптацію до примх природи чужого світу. Очі більше не різало сяйво зірок. Температура навколо стала раптом максимально комфортною для мене. Це зазначила машинально. Зараз мене більше хвилювали його широкі груди, де теж були присутні борозни, глибші, ніж на обличчі. Але такі... привабливі. Не витримую, підіймаю руку та проводжу вказівним пальчиком уздовж однієї з них. Дрого здригається і... не відштовхує. Дивлюся вже в нормальні очі, які хаотично бігають по мені. Обличчя, напівоголене тіло. Знову обличчя. Знову тіло. Слідом за спраглим поглядом слідують мурахи, отруєні забійною енергетикою індивідуума, що стоїть поруч.  

- Це твій демон? - шепочу я та тягну руку вище до його скроні.

Завдяки його збільшеному зросту доводиться повністю її випрямити. Я порівняно з ним дрібна мураха! Доторкаюся. Він знову дозволяє. Кайфую, досліджуючи незвідані грані. Дрого раніше не дозволяв мені побачити себе таким. Хоч би в якому сказі він був. Не хотів налякати? Мені не було страшно. Тільки зараз зрозуміла, що постійно захоплювалася ним будь-яким!

- Ненормальна! - усе ж відсмикує від мене голову Дрого.