Читати книгу - "Мій особистий демон, Валерія Дражинська"

Тіні відвели мене в ту ж саму невелику кімнату, в якій я прокинулася після підвалу. Наказали її не залишати. На дверях замка не було, втім, так само, як і в інших приміщеннях цього кам'яного непорозуміння. Крім підвалу, звісно. Тож не послухатися наказу заважали не зачинені двері, а страх. Який у моєму випадку перекрився потужнішою емоцією - побоюванням за свою подальшу долю.

Ця скотиняка з минулого все відчуває. Читає мене немов відкриту книгу. Особливо між рядків. Точно знає де правда, де брехня. А що не знає, здогадується.

Він рано чи пізно доб'ється свого. Дізнається те, що йому потрібно. А після позбудеться мене. У цьому сумнівів не було. Дрого вміє бути переконливим. Я для нього заборонена спокуса, піддатися якій він не має права. Принципи вони і в Африці, тобто в іншому світі, принципи.

Чекати, що трапиться насамперед - його відкриття чи моє переміщення, я не збиралася. Не хотілося покладатися на вдачу. Та й піддослідною мишкою ставати теж не приваблювало.

Я й раніше думала про цю легку страту. Людину випускали за межі Резиденції без їжі і пиття, заздалегідь налаштовуючи, що навколо нічого і нікого немає. Але це ще потрібно довести. Чим я і планувала зайнятися, не маючи наміру чекати своєї плачевної долі. Щоправда, "сміливості" додавала ще одна думка, що у випадку моєї героїчної загибелі на чужій землі я прокинуся в лікарняній палаті свого світу. А що? Пам'ятаю, в якомусь фільмі таке вже було. Чим чорт не жартує?! Все одно ховатися навіть у нижніх корпусах цієї Резиденції сенсу немає. Чомусь я впевнена, що знайдуть! Один Волхв то вже точно. Гидує, не гидує, але так просто цей Дрого від мене не відстане. Упевнена! Заграє та сама гордість. Якась людинка посміла втекти! Неабияке нахабство! Таке не спускають! Потрібно тільки грамотно скористатися наданим шансом.

Зараз тільки минула половина ночі. Уся еліта в залі. Основна частина обслуги головного корпусу зосереджена там само. Про мою заборону залишати кімнату навряд чи хто в курсі. І найголовніший аргумент - Дрого зараз зайнятий своєю нареченою на балу та ніяк не очікує від мене такої капості. Він навіть думки не допускає, що я на таке наважуся. Даремно!

Як ні в чому не бувало вирушила в осередок готування до бенкету Древніх. На повному морозі зібрала на рознос усе, що змогла в межах розумного. У загальному ажіотажі на мене мало звертали уваги. Як же добре іноді бути непомітною! Мій незвичайний набір не викликав ні в кого запитань. Іноді в деяких Древніх виникали свої особисті вимоги.

Далі справа техніки. Непомітно поцупила ще дві сукні про всяк випадок. Усе чесно награбоване спакувала та розподілила в подобу сумки-рюкзака. Попрямувала до чорного виходу прислуг, який слугував нам для нічного короткого відпочинку. Тут не існувало як такого поняття "втеча". Нікому не хотілося йти на вірну смерть.

 Віддалитися від кам'яної будівлі не склало труднощів. Уся зрима область цієї споруди була спрямована лише на споглядання розпрекрасного неба. Мою фігурку в чорному, що віддалялася, на тлі такої ж чорної поверхні було важко помітити.

Йшла навмання. Тупо прямо. Навколо була дзвінка тиша. Не знаю, скільки минуло часу, але, коли я нарешті дозволила собі озирнутися на Резиденцію, то вона маячила дрібною, хоча й довгою, світною смужкою. Ледве вловимою. Подивившись знову вперед, я побачила лише чорну гладь, яку висвітлювало діамантове небо. І невідомість. З'явилося малодушне бажання повернутися у виділену мені скромну комірчину. У безпеку. І я горда дурепа нарешті прислухалася до голосу розуму. Пішла назад.

Коли небо почало змінюватися, віщуючи ранок, я закинула собі на голову одну з украдених суконь, притримуючи її рукою у вигляді козирка. Господи, це ж як далеко я встигла відійти?! Кам'яна конструкція логічно не наближалася, а здавалося, що з кожним кроком усе далі віддалялася. Мене потихеньку почала охоплювати паніка. Дозволила собі трохи перепочити та промочити горло. Набираючи рубінову рідину в Резиденції, я прораховувала кожен ковток, але тут не витримала і почала жадібно пити. Але на черговому ковтку довелося виплюнути вміст. Твою матір! Алкоголь! 

Я впала на п'яту точку. Ну ось про що я думала, замислюючи подібне? Зіграла образа, адреналін та над впевненість у своїй невразливості. У голову вдарило спиртне. Міцне, зараза! Перед очима злегка поплило.

Ось я і припливла! Сиділа невідомо де, ховаючись від убивчого неба, накрившись сукнею, й істерично сміялася, розмазуючи по обличчю п'яні сльози.

Незабаром стало нестерпно спекотно. День мабуть набирав обертів. У Резиденції чомусь такої спеки не спостерігалося.

"У них там що кондиціонери на всю працюють?" - подумки усміхнулася я, змушуючи себе піднятися та йти далі.

Груба тканина сукні нестерпно терлася об липку від поту шкіру. Повітря розжарилося до межі. Відблиски зірок проступали крізь мій імпровізований чорний заслін. Зробивши для сміливості ще кілька ковтків, я стягнула з себе сукню, залишившись в одній нижній білизні та кольє з діамантами на поясі для панчіх (звісно, самі вони вже давно пішли на утиль). Розсудила, що перед входом на каторгу натягну моторошну ганчірку назад. Вже неабияк напідпитку прийшла розумна думка - якщо виживу, треба буде взяти за звичку тягати в сумці речі першої необхідності, на випадок ось таких стрибків в інші світи. Однозначно і запасну спідню білизну.

Я не відразу зрозуміла, що сталося. Надто швидко і нереально. Спочатку слух вловив незрозумілі звуки в небі. За тим майже одразу мене, рятуючи від палючого діамантового розсипу, накрила величезна тінь. Потім мій слабенький захист, у вигляді чорної хмари над головою, було вирвано з рук. Я відразу ж заплющила очі, рятуючи життя від сліпучого світла.