Читати книгу - "Ти - моя!!!, Кіра Шарм"

29

Слава.

 

Ось нічого я не зрозумів, з самого ранку!

Запухла якась, Лєра виглядала такою маленькою і такою зворушливою.

Психанув, побачивши червоні очі. Убив би зараз кожного, хто хоч би випадково дав їй привід плакати! Ось хто хоча б ліктем зачепив, або глянув у її бік не так!

Але не зізнається, може справа і не в цьому. Тоді у чому? Алергія? Могла б і сказати!

Але ні, - вона, здається, зовсім не проти квітів. І, здається, їй подобається, коли я до неї торкаюся… І дивиться на мене так… Так, ніби моє божевільне бажання її поцілувати дуже взаємно.

І я знову тону в цих очах, які дивляться на мене з такою… Ніжністю? Хотів би сказати, любов'ю, але це буде, мабуть, надто самовпевнено. Але це і не пристрасть, і не бажання, яке я дуже часто звик бачити в жіночих очах останнім часом і від якого вже хочеться відпочити, змінивши на щось набагато більше... Вона тягнеться до мене, я ж відчуваю... І її тіло, таке живе під моїми руками, довірливо притискається в моїх грудях, і...

І до стегон... А ось цього краще не робити! Тому що я зараз реально просто збожеволію, і, незважаючи на всіх інших, закину свій наркотик на плече і потягну до себе додому, а там… А там не факт, що мене не зірве з котушок, бо не залишиться жодного стримуючого фактору.  Я ж накинуся на неї, як дика голодна тварина і зроблю все, щоб не випустити її зі свого лігва, хоча б найближчої доби!

«Стоп, Бурін! СТОП! - Вмикається червоне світло в моїх мізках.

Ну так, я вже налякав цю ніжну квітку одного разу, і повторювати цю помилку було б повним кретинізмом. З нею треба по-іншому, ніжніше, м'якше... І мало не ричу, змушуючи себе стриматися, відсторонитися і не впитися ротом у її губи, які так солодко, так дурманливо пахнуть... Тепер цей запах точно засяде в моїй голові, і мені його не вивітрити, доки я не наситимуся цими губами повністю… Але для того, щоб ними насититися, однієї ночі точно мало…

А вона ще, як на зло, тремтить, відгукуючись усім тілом на мою внутрішню дрож...

- То я прийду ввечері? – хриплю, дихання збилося геть-чисто, а серце колотиться так шалено, що, здається, його чують усі навколо на відстані трьох кілометрів.

І все-таки нахиляюся до її обличчя ближче, щоб хоч би схопити її подих. Я хотів би пити його, - жадібно, пестячи її шкіру, її обличчя, пити і божеволіти, відчуваючи її тремтіння під моїми руками, але замість цього тільки нахиляюся. Я маю відчути його хоча б на щоці. У мене навіть усі м'язи, як у наркомана, зводить від цієї потреби. Начебто збожеволію або заб'юся зараз у судомах, якщо цього не отримаю...

І…

Просто обухом по голові:

- Як хочеш. Я все одно увечері зайнята.

Вона виривається із моїх рук і летить на пару.

Ні, ну, це навіть на краще, бо я не знаю, що міг би зробити, якби це продовжилося ще хоча б секунду. Отже, її втеча, - це дуже правильно і вчасно.

Ще якийсь час продовжую стояти на місці, як прибитий. І тільки після мене доходить, що вона сказала.

Як хочеш? Все одно увечері зайнята?

І ось я як це маю розуміти?

Вона зайнята дома? І в сенсі я можу прийти, тому що вона все одно там буде?

Чи це мене щойно на хрін послали?

А?

Любі друзі!

Для книги та автора дуже важлива ваша підтримка!

Будь ласка, якщо книга вам подобається, підтримайте її лайком та репостом!

А ваші коментарі - те, що взагалі безцінно і неймовірно  надихає автора! Чекаю на ваші враження з величезним нетерпінням!

Ну, і, звичайно, підписуйтесь на автора, - обіцяю ще не раз порадувати вас цікавою історією!!!

Люблю вас.

Ваша Кіра.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно