Читати книгу - "Драконяча відьма, Настуся Соловейко"

Я б мав відчути задоволення від споглядання того, як хвиля страху й усвідомлення затоплює відьму. Вона, вочевидь, чула про мене. Та все, що я відчув – це огиду. Здебільшого до самого себе.

Дорога далась мені важко, контролювати реакцію свого тіла я не міг. Мене тягнуло до Данаї. До того ж, неабиякий інтерес Армана до дівчини діяв мені на нерви.

Я стис щелепи – ні, все це якась мара, відьма послужить моїм цілям, а потім помре!

Тому що так повинно бути.

Тому що нема ніякої гарантії, що в майбутньому вона когось таки не вб'є.

Я зроблю цьому світу послугу позбавивши його від ще одної нечисті.

Відступив від Данаї й впіймавши Холодного за хвіст, дістав кістку з сумки.

Нежить дивився на мене палаючими очима, поки я прирощував ребро на місце.

Відпустивши його, звернувся до відьми:

– Поки що, ви посидите тут. Не думай, що зможете втікти, я знайду вас дуже швидко, не кажучи вже про загін драконоборців, кожен з яких, знає твій запах.

– Навіщо я тобі? – тихо спитала дівчина.

– Може, хочу стратити тебе на центральній площі, людям на потіху. – проговорив ущипливо і відьма зблідла – В будь-якому разі, якщо будеш виконувати все, що я тобі скажу – проживеш довше.

– Як великодушно з вашого боку, о великий Айван Кривавий – гроза безпомічних відьом й відьмаків, безжалісний вбивця Дранів! Не бажаєте, щоб, я поцілувала ваші чоботи? Чи може впала перед вами на коліна і молила пощадити? – випалила Даная, задравши підборіддя.

Гнів, що майже стих, розгорівся з новою силою. Не думаючи, що роблю, я притиснув відьму до теплої стіни й схопивши тонкі зап'ястя стис в неї над головою.

– Яка цікава пропозиція, та я думаю, що на колінах для тебе знайдеться набагато краще заняття аніж молитися, насправді, ти взагалі говорити не зможеш! – я щосили притиснувся стегнами до її живота, даючи відьмі відчути своє збудження.

Її зіниці розширилися і вона судомно видихнула. Солодкий запах, що дражнив мене під час подорожі ставав задушливим, змішуючись з її страхом, та все одно, зводив мене з розуму.

Я схилився нижче і впився у м'які теплі губи. Даная зціпила зуби, та я поклав їй руку на груди й трохи стиснувши, крізь тканину погладив сосок. Вона замичала, намагаючись відсторонитися і мій язик проник глибоко в її рот.

Я цілував її не в змозі відірватися, поки не відчув в якийсь момент легкий доторк маленького язичка.

Задрав спідницю і просунув руку між ніг, відчуваючи вологу на пальцях.

Відьма протестуюче скрикнула і щосили вкусила мене за губу, одночасно намагаючись відштовхнути.

Відпустивши її, зробив кілька кроків назад. Торкнувся губи, з якої цівкою текла кров і криво посміхнувся:

– Будемо вважати, що це зійшло тобі з рук. Та наступного разу – думай перед тим, як щось говориш, якщо не хочеш дізнатися, як саме я заткну твій рот.

Дівчина тяжко дихала, щоки її горіли, а очі блищали від сліз, що повільно котилися вниз.

– То, ти ще й ґвалтувати мене будеш? – виплюнула вона тремтячим голосом.

– Та що ти, кохана, ми обоє знаємо, що ґвалтувати тебе не доведеться. – відповів насмішкувато і повернувшись до неї спиною, вийшов грюкнувши дверима.

– Щоб ти в кучі здох! Пес смердячий! Щоб тобі все повідсихало нижче пояса! Бодай би ти весь час хотів, а не міг!  – понеслося мені в спину і мимоволі я посміхнувся.

Ну і характер в неї. А здається такою тихою з цими своїми карими, наче оксамитовими очима. Шкода, що вона виявилася відьмою.

Мої думки потягнулися до того, що потрібно було зробити вже просто зараз.

Витерши губи, помітив, на руці глибокі подряпини. Дранова собака кістяна! Тільки зараз зрозумів, що Холодний розідрав мені рукав довгими кігтями. Часу перевдягатися не було.

Піднявся до зали, де все ще юрмилися драконоборці.

Увійшовши, побачив, що і мої сестри тут.

Катріона – середня, рудоволоса красуня із синіми очима й молодша – Меріенн – зеленоока блондинка. Обидві вже заміжні.

До Катріони тулився Джервіс – мій племінник. Йому було дев’ять і як тільки він побачив мене, то стрілою побіг назустріч.

Я підхопив його на руки й закружив.

– Ну, як ти тут був без мене, малий бешкетнику, ще не впіймав Драна? – спитав я весело.

– Дядьку, де ти був?! Я так за тобою скучив! Мама та бабуся плакали й не вірили, що ти повернешся. Та я знав, я знав, що ти приїдеш додому!

Я притис хлопчика до грудей і глянув на сестру поверх його голови.

– Мій Лерде, ми всі невимовно раді вашому поверненню. – промовила Катріона тремтячим голосом.

Я кивнув і пройшовши до узвишшя, сів на стілець багато оздоблений магічним камінням. Це каміння служило захистом, а ще при наближенні Дранів, воно із чорного ставало яскраво-червоним.

Джервіс побіг до матері.

– Я теж радий. Перше – сьогодні я вислухаю звіт від Ленокса, щодо фінансів і доброустрою підконтрольної нам частини Бладара.

Високий драконоборець, із помітною сивиною у червоному волоссі, низько вклонився.

– Друге – завтра я б хотів провести засідання Ради драконоборців, якщо Арман Чорний згоден зі мною.

Арман вийшов вперед і проговорив:

– Так, згоден.

Я кивнув.

– Тоді нехай твої люди сповістять всіх. І останнє – деякі з вас знають, а ті хто не знає, доводжу до вашого відома – я привіз відьму.

В залі здійнявся ґвалт і я мовчки підняв руку, призиваючи до тиші.

Я розумів занепокоєння моїх людей. Так, іноді, відьом або ж відьмаків привозили у Бладар, та здебільшого, дійсно для того, щоб стратити на центральній площі. Хоча… Не завжди одразу.

– Це неініційована відьма, її магія дуже слабка, вона не зможе заподіяти зло будь-кому з вас, за це я відповідаю власним життям.

– Але навіщо вона вам, Лерде? Хіба можна, щоб вона знаходилася тут в замку? А що, як інші відьми прийдуть за нею? Ми не боїмося, та все ж останні роки відьми майже не наближаються до Бладару. – спитав Колін, мій наставник ще з дитячого віку.