Читати книгу - "Драконяча відьма, Настуся Соловейко"

А ще, мене вразило якими високими вони були, я нарахувала щонайменше десять поверхів!

Озираючись навкруги, майже очікувала, що люди, які снували навколо, от-от накинуться на мене з криками: відьма! Та нічого такого не сталося.

І взагалі, я думала побачити тисячі драконоборців, а проте, смагляві чоловіки й жінки зовсім не походили на мисливців на відьом. Та й одіті вони були у довгі хутряні шуби. Більшість з них зупинялась і злегка вклонялась драконоборцям.

Дейніди вже не підлітали, а повільно йшли, лавіруючи у натовпі.

Показався ринок. Я з подивом розглядала ятки завалені свіжою рибою і якимись незрозумілими зеленими й жовтими овочами.

– Свіжий хліб! – закричала низенька жінка так голосно, що я мало не оглухла.

Виїхавши на широку вулицю, вкриту червоною бруківкою, я зрозуміла, що ми наближаємося до височенної будівлі, яку без перебільшень можна було назвати замком.

Високі башти, шпилі, круглий донжон – все червоне. Піднявши голову, я побачила флагшток. Червона тканина розвивалася від поривчастого вітру, та все одно можна було розгледіти драконоборця, що пронизав чорного Драна цвайгендером.

Погане передчуття стисло мені груди, коли ми в'їхали до внутрішнього двору.

Важкі чорні дерев'яні двері розчахнулися і з них буквально вилетіла тонка фігурка.

Спершу, я подумала, що це молода дівчина, і серце болісно стисло у грудях, та коли вона наблизилася, зрозуміла, що таке враження склалося через сивину – абсолютно білу.

Айван легко зістрибнув на землю й обійняв жінку.

– Айване! Синку! Я мало з розуму не зійшла коли ти зник! Де ти був? Слава Ректосу, ти живий!

Цікаво, а жінки в них теж драконоборці й відьмовбивці? Ця жінка виглядала тендітною. Лице із глибокими зморшками все ж таки зберігало сліди колишньої краси. Темні очі й чорні брови не втратили своєї яскравості.

Відсторонившись, вона глянула на мене.

– І кого це ти привіз, тільки не кажи, що наречену? – спитала вона весело.

– Ні, мамо, це – відьма.

Напевно, якби він сказав їй, що я живий дракон, то й тоді її лице б так не змінилося.

Вона зблідла, густі брови підлетіли наверх, а губи відкрили рівні білі зуби у хижому вищирі.

– Що?! Навіщо ти її сюди притягнув! Заради Ректоса, щоб сказав твій батько?!

– Я щось не пригадую, щоб давав комусь право підіймати на мене голос, або ставити під сумнів мої рішення, навіть якщо це моя власна матір. Я провів в дорозі понад тиждень, стомився і хочу їсти, а ти кричиш на весь Бладар, не знаючи в чому справа. – відрубав драконоборець холодно.

Я помітила, внутрішню боротьбу, що відобразилась на обличчі жінки, та вона взяла себе в руки й проговорила.

– Добре синку, як скажеш. – зло зиркнула на мене.

Айван схопив мене за руку і буквально здер зі спини Дейніда. Я не втрималася і впала на коліна. Від довгої дороги та холоду, ноги перестали слухатись. Холодний зі стукотом вивалився з мого плаща й знову заліз всередину.

Драконоборець порився у сумці, дістав мотузку і стиснувши мої зап’ястя, зв’язав їх.

Повернувшись до мене спиною він потягнув вперед так швидко, що я ледве встигла піднятися на ноги.

Увійшовши до замку, тільки краєчком ока змогла помітити слуг, що прибирали й дітей, які носилися скрізь.

Ми повернули направо і пішли вузькими коридорами. Нарешті дійшовши до сходів, що тонули у пітьмі, я застигла.

Драконоборець почав спускатися, вибору не було – пішла слідом.

Очі звикли до темряви і я побачила круглі двері. Чоловік широко прочинив їх, заштовхуючи мене всередину маленької кімнати, більше схожої на кам'яний мішок. Високо над головою, я побачила крихітне віконце.

Схилившись до мого обличчя, він проговорив низьким голосом:

– Ласкаво прошу до замку Лерда клану червоних драконоборців – Айвана Кривавого, Даная. Будь, як вдома.

Мої очі розширилися. Коли Арман назвав його Айваном, якийсь неясний спогад промайнув у моїй свідомості. Та тепер я згадала, як одного разу чула розмову приїжджих торгівців в Ардесі. Вони говорили про драконоборця – Айвана Кривавого.

І кривавим його назвали не задля красного слівця.

Подейкували, що він не просто вбиває відьом, а з особливою жорстокістю, тому що, відьми вбили його брата й батька.

Не може бути, щоб це був саме він! Ні!

В горлі пересохло і я наче заворожена дивилася у жовті очі, що із пильністю звіра очікували на мою реакцію.

Страх – от чого він чекав. Що ж, він його отримав. Так страшно мені не було ще ніколи в житті.