read-books.club » Любовні романи » Назавжди, Уляся Смольська 📚 - Українською

Читати книгу - "Назавжди, Уляся Смольська"

176
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Назавжди" автора Уляся Смольська. Жанр книги: Любовні романи / Сучасний любовний роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 47 48 49 ... 92
Перейти на сторінку:

          Всередині автівки було тепло і затишно. З приймача грала приємна музика, яка не давала шансу поганій погоді зіпсувати мій настрій.

          Час від часу я споглядала на Леоніда, спостерігаючи за ним. Я дивилась на нього, розуміючи, що з кожним днем цей чоловік ставав для мене все ріднішим й ріднішим. З ним я почувала себе коханою та жаданою. Він робив так, що я починала світитись зсередини, випромінюючи радість. Дорослий чоловік, з великим серцем, який готовий був перевернути цілий світ, щоб я була щаслива.

          Леон припаркував авто біля ресторану і ми поспішили всередину, намагаючись якнайменше змокнути під дощем.

          У вестибюлі нас зустрів метрдотель, який люб’язно прийняв наш верхній одяг в гардероб. Леонід сповістив йому, що в нас заброньований столик і він провів нас всередину.

          Перше, на що я звернула увагу, це музика, яка тут приємно звучала. Мелодія, яку виконував гітарист під супровід роялю, огортала своєю ніжністю. Пастельні кольори інтер’єру ділились своїм спокоєм і змушували розслабитися. Кожний столик освітлювався свічками, які створювали атмосферу романтики в цілому залі.

          Я гарно проводила час в компанії Леоніда, невимушено спілкуючись з ним. Його веселі жарти змушували мене сміятися від душі. Я ловила себе на думці, що мені було неймовірно легко з ним.

          - О, я знаю цю пісню! – радісно вигукнула я, коли гітарист заграв перші акорди.

          - Це Бон Джові! – в один голос сказали ми і розсміялись.

          - «It’s my life» - сказала я. – Лірика.

          - Подаруєш мені танець? – спитав Леонід, дивлячись мені у вічі.

          Я зніяковіла. Ще ні разу мені не доводилось танцювати на людях. З цього приводу я нервувала. Підвівшись зі стільця, Леон подав мені руку. Нерішуче я встала й попрямувала вслід за ним.

          Він тендітно охопив мене рукою за стан і ніжно притиснув до себе. Долонею я відчувала тепло його руки, що лагідно притримувала мою.

          Я намагалася заспокоїтись, вгамувати тремтіння, яке виникло від внутрішнього напруження.

          - Діанко, розслабся. – прошепотів мені на вухо Леон. – Уяви, що крім мене, тут нікого немає.

          Я заплющила очі і згадала наш танець на узбережжі річки. Приємні спогади нахлинули на мене і я відчула, як скованість поступова зникає і в моїх рухах з’являється легкість.

          Леон вів мене в танці, легко притримуючи за талію. Я отримувала задоволення відчуваючи, як він доторкається своїм тілом до мого. Танула від спокусливого запаху його парфумів, які затуманювали мою свідомість. Близький подих його вуст збуджував, змушуючи уявляти як він пестить мене.

          Романтична мелодія пісні просочувалась під шкіру, лагідно торкалася серця й наповнювала собою душу. Вона допомогла мені почувати себе вільніше. Рухаючись в одному темпі з Леонідом, мене переповнювало бажання впитись губами в його вуста.

          Пісня закінчилась. Він дивився на мене своїм магічним поглядом, зачаровуючи чорною глибиною. Поглядом, який я обожнювала. Погляд, який був сповнений любові.

          Леон взяв мою руку і ніжно торкнувся губами, цілуючи її.

          Ми повернулися за столик і він наповнив наші келихи шампанським.

          - Ти чудово танцюєш! – промовив Леонід. В його голосі відчувався захват.

          Знову це! Його слова змусили мене зашарітися.

          - Дякуючи тобі. – відповіла я і взяла келих, щоб відпити трохи шампанського. – Ти додаєш мені впевненості. Поруч з тобою я почуваю себе щасливою.

          Я пильно дивилася на нього, спостерігаючи за його реакцією на моє відверте зізнання.

          Він мовчки вийняв з внутрішньої кишені піджака маленьку прямокутну коробочку і поклав її переді мною.

          Я застигла із здивованим виразом обличчя. «Що ж там всередині?» - подумки запитала я саму себе. Мені нічого не спадало на думку.

          - Відкриєш? – поцікавився Леонід.

          Обережно, наче вона була виготовлена з найкрихкішого матеріалу, я взяла коробочку в руки. Трохи вагаючись, я відкрила її. Всередині лежав ключ.

          Я підвела голову і подивилась на нього.

          - Крихітко, сьогодні я зрозумів одну важливу річ. – Він взяв мою руку в свою і почав ніжно погладжувати її пальцем. – Я не хочу більше прокидатись і засинати на самоті. Не хочу відпускати тебе від себе. – Він помовчав долю секунди і додав: - Ти зробиш мене щасливим, якщо погодишся переїхати до мене.

1 ... 47 48 49 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Назавжди, Уляся Смольська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Назавжди, Уляся Смольська"