Читати книгу - "Ніжно відданий Декстер"

Фургон ударив нас знову, набагато сильніше. Удар прийшовся в бік, позаду моїх дверей, і вони від удару розчинилися. На щастя, мені вдалося ухилитися. Наш автомобіль відскочив у бік і Дебора пригальмувала. Ймовірно, вона обрала не найкращу стратегію, оскільки фургон ще раз довбнув у двері з мого боку. Удар виявився настільки сильним, що дверцята відірвалися, вдарилися в ліве колесо фургону і з іскрами відлетіли убік.

Я побачив, як фургон похитнувся, а потім до мене долетів стукіт, який можна було почути при пробитій шині. В нас знову вдарила біла стіна. Наш автомобіль піднявся на диби, звернув ліворуч, вдарився об бордюр і прорвав ланцюгову огорожу, що відділяла бічну дорогу від рампи, яка вела на шосе. Машина оберталася так, неначе шини були зроблені з масла. Дебора з оскалом боролася із кермом, і ми майже впоралися, зупинившись поперек вулиці і забравшись двома передніми колесами на тротуар. Але оскільки я на цьому тижні до церкви не ходив, в наш задній бампер врізався здоровенний червоний позашляховик. Обертаючись, ми вискочили на порослий травою майданчик, в центрі якого знаходився великий ставок. У мене ледве вистачило часу, щоб побачити, як трава помінялася місцем з нічним небом. Почувся удар, і мені в обличчя вибухнула подушка безпеки. Враження було таке, ніби я бився на подушках із самим Майком Тайсоном. Я ще не до кінця отямився, коли автомобіль, ковзнувши за інерцією на даху, звалився у ставок і почав заповнюватися водою.

Глава 20

Я ніколи не соромлюся своїх скромних талантів. Наприклад, я щасливий визнати, що мені краще, ніж багатьом, вдаються дотепні зауваження і в мене є дар пробуджувати у людях до мене симпатію. Однак, аби бути абсолютно справедливим у відношенні до самого себе, я завжди був готовим зізнатися і в своїх недоліках. Навіть самий поверхневий аналіз моїх здібностей свідчив, зокрема, про те, що я погано вмію дихати під водою. Коли я із затьмареним розумом висів на ременях безпеки вниз головою і спостерігав, як вода, обертаючись, покривала мені голову, цей недолік став здаватися мені дуже істотним.

Останній погляд на Дебору, перед тим як вода зімкнулася над її головою, теж не зарядив мене оптимізмом. Сестричка нерухомо висіла на ременях із закритими очима і відкритим ротом, що було повною протилежністю її звичайного стану. Мабуть, це вже можна було вважати за поганий знак. Потім вода залила мені очі, і я більше нічого не міг побачити.

Також мені завжди було приємно думати, що я адекватно реагую на несподівані ситуації, тому таку незвичайну і дурну апатія я записав на рахунок подушки безпеки, яка гарненько мене віддухопелила. Загалом, я мав із соромом визнати, що, звисаючи догори ногами у воді досить довго, я займався лише тим, що сумував із приводу свого відходу з життя. Володіючи величезним потенціалом, дорогий Декстер трагічно гинув у розквіті сил, у той час як на землі ще залишалося стільки темних приятелів, яких треба було препарувати. Що ж, Темний Мандрівнику, я знав його дуже добре. Бідний Декстер, нарешті зважився на шлюб. Як же це сумно... Я уявив Риту у білому одязі, що ридала біля вівтаря, а двоє діточок плакали біля її ніг. Маленька, мила Астор, з волоссям, укладеним пишним пучком, її світло-зелене плаття подружки нареченої вже було наскрізь просякнуте слізьми. А одягнений в крихітний смокінг і, як завжди, спокійний Коді пильно дивився в кінець церкви і, згадуючи нашу останню рибальську прогулянку, задавався питанням: коли йому наступного разу вдасться встромити ніж у тіло і повернути його, з посмішкою спостерігаючи за тим, як червона кров булькаючи виливається на клинок? А потім...

Пригальмуй, Декстер. Звідки у тебе такі думки? Риторичне питання, звісно, і мені зовсім не потрібна була відповідь від мого доброго друга, що так давно засів всередині мене. Проте з його підказкою я зумів зібрати із роздрібнених шматочків пазл і зрозуміти, що Коді...

Чи не дивні думки лізуть нам в голову, коли ми вмираємо? Машина вляглася на плоскому даху і, заповнившись водою, погойдувалася. Вода була настільки каламутною, що я не побачив би спалаху, якщо б хто-небудь раптом вирішив би вистрілити з револьвера в мене під носом. Коді тим не менше я бачив абсолютно ясно. Набагато ясніше, ніж тоді, коли ми з ним знаходилися в одній кімнаті. Тепер я бачив, як за його крихітним тільцем маячить гігантська тінь — чорна, без якихось чітких рис, фігура, що, здавалось би, заливалася сміхом.

Невже це можливо? Я згадав, як Коді зі щасливим виразом обличчя встромив ножа в рибу. Його дивну реакцію на питання про зниклу сусідську собаку. Реакція Коді дуже нагадувала мою, коли мене самого в дитинстві запитували про собаку, яку я якраз встиг прихопити для своїх експериментів. Крім того, я згадав, що Коді, як і я, пережив травму, коли біологічний батько, перебуваючи в нападі наркотичної люті, бив його і сестру стільцем.

Думка була абсолютно немислимою. Ідея була абсолютно безглуздою, проте... Всі частини пазлу почали лягати на свої місця, а картина здобула повний, не позбавлений поезії сенс.

У мене був син.

Хтось, хто був таким же, як і я.

Але у нього не було мудрого прийомного батька, аби направляти його першими дитячими кроками по світу розрізання і нарізання. Поруч з ним не було всевидючого Гаррі, здатного навчити його стати тим, ким він повинен стати; не було тієї людини, яка могла б перетворити дитину, що була пройнятою спрагою безцільного вбивства, в задрапірованого плащем месника; не було істоти, здатної обережно і терпляче вести його через всі пастки, аби він міг у майбутньому стати блискучим клинком помсти. Поруч з Коді не буде ні єдиної душі, якщо Декстер помре тут і зараз.

Було би мелодраматично для мене заявити, що «ця думка штовхнула мене на рішучі дії», оскільки я був мелодраматичним лише при необхідності, коли біля мене збиралася публіка. Однак прозріння щодо справжньої сутності Коді мене вразило, і, крім того, до мене долинули схожі на відлуння слова: «Розстебни ремінь безпеки, Декстер». Якимось незбагненним чином я змусив свої величезні і незграбні пальці намацати застібку ременя й натиснути кнопку. Це було схоже на пошуки голки в стозі сіна, але я мацав і тикав пальцями до тих пір, поки щось таки не спрацювало. А це в першу чергу означало, що я впав і увіткнувся головою в дах автомобіля. Удар видався мені надмірно сильним,